Читать «Перекручена реальність» онлайн - страница 134

І вже коли тепле сонце зазирнуло у віконце невдатного маляра, воно побачило шикарну жінку з гладесенькою шкірою, яка світилася від щастя. Сонце навіть подумало, що то повія… Лежачі на вузькій канапі, жінка вдивлялася в обличчя свого коханого, обціловувала його, пестувала і гладила… Скажено розкуйовдивши його шевелюру, вона пригорнулася до чоловічих грудей і прошепотіла:

– В мене одна тільки мрія…

– Яка? – зітхнув зніяковілий маляр. – Зірку з неба?

– Обіцяй!

– Обіцяю, якщо в межах досяжного.

– Це більш ніж в межах досяжного. Давай ще колись так нап'ємось!…І ще кудись поїдемо…

– Куди?…

– У якусь подорож… Мені все одно…. Аби кудись їхати і їхати разом з тобою, і щоб ця подорож ніколи не закінчувалась.

І знову захлипала:

– І тоді мені не страшно буде жити далі.

… Коли геть спустошеною переступила поріг своєї квартири, не мала ні сил, ні думок. Анічогісінько… Впала на диван і так вдягненою і заснула…

…В цей самий час Андре Цоколько дописував останню фразу свого роману «Червлена нитка Каріне»: «Коли наглядач увійшло в камеру, він побачив Білокопитова, який бекав як козеня… Бідолашний закінчив життя в психіатричній клініці».

8

У середу суддя Дорош у прямому ефірі 12-го каналу впевнено відповідала на питання журналістів і телеглядачів. Ведуча програми виявилася досить підготовленою і задавала суто професійні питання. У якості опонента виступав адвокат (і колишній прокурор) Вовченко. Вони жваво і професійно вели розмову, глядачі телефонували як скажені… Одна жінка запитала, що б суддя Дорош змінила в роботі адвокатів… Їй було що розповісти про адвокатів, та згадала інше і впевнено відповіла:

– Багато що треба змінити у роботі адвокатів, але мені хочеться сказати, що адвокати не мають жодних умов для роботи в судах. Їм нема де скинути верхній одяг, опорядитися. Вони не мають приміщення, де можна підготуватися до судового засідання. Замість повноцінної участі в судових процесах адвокати з свідками і потерпілими покірно очікують у судових коридорах, коли їх запросять до залу… До того ж ,нам, представникам судочинства, доводиться провадити робочий день з хворими на сухоти, а адвокати крім того зустрічаються ще з ними в ізоляторах, тобто постійно спілкуються з людьми, хворими на активний туберкульоз.

– А передачі на кшталт «Встати, суд іде» ви дивитесь? – запитала дівчина-домогосподарка.

– Зроду не дивилася і не дивитимусь. Мені, як професіоналові, такі речі не цікаві. То шоу, які не мають жодного стосунку до правосуддя. Мені шкода, що в наших громадян складається враження, що й суди проходять, як шоу. Краще б з'являлися передачі, присвячені юриспруденції, щоб громада мала уявлення про сучасне судочинство. А ще ліпше, щоб вони частіше відвідували судові засідання.