Читать «Драматичні твори» онлайн - страница 8

Наприкінці лютого 1890 р.₍ через непорозуміння між М. Садовським і М. Заньковецькою, з одного боку, І. Карпенком-Карим і П. Саксаганським з другого, останні виходять з трупи М. Садовського і утворюють окрему, якій судилося стати наприкінці XIX — на початку XX ст. найкращим, найсильніїїіим в організаційному і мистецькому відношеннях українським театральним колективом/|трупа ця мала різні назви. Спочатку, до 1888 р., це було «Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. Саксаганського». Імені І. Карпенка-Карого в офіційній назві не було, але справжнім організатором, натхненним ідеологом «Товариства» був саме він. Його драматургія становила основу репертуару, чим «Товариство» відрізнялося від інших тогочасних українських труп. Художнє керівництво і режисуру взяв на себе П. Саксаганський, а адміністративне — І. Карпенко-Карий. Фактично ж усі творчі питання вирішувалися спільно. «Товариство» стало лабораторією І. Карпенка-Карого, в якій творився його театр, театр Карпенка-Карого. Це був справжній реалістичний театр, який високо ніс і розвивав кращі традиції української сцени. І хоч «Товариство» кілька років успішно діяло паралельно з трупами М. Кропив-ницького, М. Садовського, П. Саксаганський та І. Карпенко-Карий постійно прагнули з’єднатися, але різні перепони, передусім договори з орендованими театрами, заважали цьому. І тільки в березні 1898 р. після, розриву М. Заньковецької з М; Садовським останній пристав до «Товариства» старших братів. Відтепер до 1900 р. трупа виступала під назвою «З’єднане товариство П. К. Саксаганського і М. К. Садовського». А 1900 р. до «Товариства» ввійшли М. Кропивницький і М. Заньковецька. На афішах закрасувались славні імена: «Трупа М. Л. Кропивницького при участі М. К. Заньковецької під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського». Це була трупа корифеїв українського театру, в якій І. Карпенко-Карий займав одне з головних місць. Але таке становище тривало недовго. Наприкінці зимового сезону 1903 р. спочатку М. Заньковецька, а незабаром і М. Кропивницький вийшли з трупи. Навесні 1904 р. пішов із трупи М. Са-довський. І знову залишились П. Саксаганський та І. Карпенко-Карий самі, аж до тяжкої недуги останнього, яка наприкінці 1906 р. відвернула -його від сценічної Діяльності, а незабаром звела у могилу.

Помер він у Берліні, в клініці відомого тоді професора Боаза 2 (15) вересня 1907 р. Тіло його було перевезено на Україну і, за його заповітом, поховано на кладовищі села Карлюжини поблизу хутора Надія, поруч з могилою батька.

* * *

У літературу І. Карпенко-Карий прийшов у зрілому віці, маючи значний досвід активного учасника театрального аматорства на Україні. Першим його літературним твором було оповідання «Новобранець», написане у 1881 р. й опубліковане М. Старицьким в альманасі «Рада» тільки через два роки (1883). Оповідання свідчить про непересічний белетристичний талант І. Карпенка-Карого, глибоке знання народного побуту, психології трудящої людини. Тематично цей твір споріднений з «Народними оповіданнями» Марка Вовчка, але на ньому помітний вплив російської народницької літератури, яку письменник добре знав і навіть перекладав українською мовою. Дослідники не раз висловлювали подив, чому після вдалого дебюту в прозі письменник ніколи більш не повертався до цього виду літератури. Думається, відповідь може бути одна: це оповідання, а радше невеличка повість, як визначив жанр твору сам письменник, писалося в 1881 р., ще до видання царським урядом таємного циркуляру про пом’якшення Емського акту 1876 р., тобто до відновлення українських вистав. Отже, письменник не міг ще приступити до драматичного жанру, який вважався неперспективним. Як тільки восени 1881 р. український театр було відновлено, І. Тобілевич поринув у драматургію, створивши першу п’єсу «Чабан» (1883), а далі театр цілковито заполонив його, не залишивши в душі місця для прози.