Читать «Драматичні твори» онлайн - страница 11

Фінал п'єси веде до логічної розв’язки: доведений до відчаю Опанас замахується ножем на старшину, але несподівано з’являється сіеиз ех шасНіпа ^{11 — повідомлення писаря про те, що приїхали представники влади і запечатали волость. Опанас кидає ніж і дякує богові, що врятував його від гріха. Цей миротворчий фінал, яким автор прагнув врятувати свій викривальний твір від цензурної розправи, ніяк, насправді, не вплинув на вірнопідданого цензора, і п’єсу заборонили як'для друку, так і для вистави. У своєму висновку цензор не звернув уваї'и на «благополучний» фінал, а виділив ті моменти, які свідчили про революційно-демократичне спрямування ідеї твору. Тільки в 1897 р. п’єсу «Бурлака» було дозволено у Росії до друку і на сцену. Але ще за два роки до цього вуэна побачила світ під первісною назвою «Чабан» у львівському журналі «Зоря». Незважаючи на значну затримку функціональної ролі цього твору в українському літературному і театральному процесах, значення його для української драматургії і театру не зменшилося. Твір істотно вплинув не тільки на ідейне спрямування української драматургії 90-х років XIX — початку XX ст., а й на її форму, бо в цій реалістично-побутовій драмі І. Карпенко-Карий продемонстрував високу драматургічну майстерність завдяки виразності єдиної дії та рівноваги між дією і повнокровно виписаними характерами. Витримана в жанрі драми, ця п’єса містила в собі елементи сатиричної комедії. В ній широко використано народні приказки, але загальний характер твору не має тих прикмет, які властиві тогочасній етнографічно-побутовій драмі. Отже, цією п’єсою І. Карпенко-Карий сказав уже нове слово в українській драматургії, заявив про себе як творець соціальної драми. Не випадково І. Франко в «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.» писав: «Вже перша драматична проба Тобілевича, зразу затитулована «Чабан», а в пізнішій переробці «Бурлака», показує в нім драматичного автора великого таланту, що потрапить у життєві явища вдумуватися далеко глибше й освітлювати життєву боротьбу в її контрастах далеко яркіше, ніж Кропивницький. Енергічна одиниця, що самою силою своєї волі зупиняє бодай моментально хід поганої машини сільської деморалізації і спричинює остаточно її прочищення — отеє справді драматична тема першого твору Тобілевича» |4.}