Читать «Чорна пантера i бiлий медвiдь» онлайн - страница 20

Корнiй. На жирову кралю.

Сафо. Ой, не треба, вона програ !

Корнiй. Здавайте.

Мулен (дрижачим голосом). Одчиняю колоду.

Раз-два... Раз-два... Раз-два...

Довго раху . Видно, як Рита дрижить i жадно слiдку  за картами; Корнiй стиснув кулак, стоїть непорушне; Снiжинка глибоко зiтха .

Мулен. Жирова краля... (Убитим голосом). Взяла...

Випуска  карти й криво-жалко посмiха ться до всiх. Всi глибоко зiтхають.

Корнiй. Полотно мо ... А Чорна Пантера вiльна... (До неї). Хочеш додому?

Рита мовчки йде до вiшалки, одяга ться.

Снiжинка (в захватi i схвильовано стискуючи руку Корнiю). Ви гарнi, Медведю. Те правда, що я вам говорила. Чу те? Янсоне, платiть, ходiмте! (Хутко виходить).

Рита (пiдходить до Мулена, тихо). Простiть, Мулене, я все верну вам, що позичила... Простiть, що дала вам непри мностi... (До всiх). До побачення. (Корнiю, не дивлячись на нього, несмiла). Можна взяти тебе за руку? У мене ноги дрижать.

Корнiй (беручи її пiд руку). Ми поїдемо... Гарсон, я завтра прийду заплатити... (Гарсон мовчки уклоня ться).

Корнiй i Рита помалу виходять. Всi проводжають їх мовчазними серйозними поглядами.

Завiса

ДIЯ ТРЕТЯ

Декорацiя першої дiї.

Корнiй сам в пальтi ходить по атель , сильно зачiсуючи пальцями волосся назад i, видно, глибоко й тяжко про щось думаючи. Злiва хутко виходить Рита, теж в пальтi, але без капелюха, несе на руках дитину. За нею Ганна Семенiвна, яка, витираючи сльози, неспокiйно говорить.

Ганна Семенiвна. Ритонько! Ну, навiщо ви його сюди? Тут холодно. I сонний вiн...

Рита. Нiчого, мамо, нiчого. Тут виднiше, я хочу роздивитись його. Я ж хочу побачити його як слiд, (Кладе на канапу, сама ста  навколiшки, хапливо розмоту ). Ну, покажись своїй мамi, покажись своїй гидкiй мамi. Кинула тебе, кинула, погана... О, муко моя рiдна!.. Ну, який же ти став? Який?.. Господи! Як же схуд вiн! О, Боже! Та що ви з ним зробили?

Ганна Семенiвна. Ритонько, Ритонько... Нiчого не робили... То вам так зда ться... Йому лучче навiть стало.

Рита. "Лучче"?! Та подивiться ж на очi його! В них смерть!.. Боже мiй!

Ганна Семенiвна.Та Господь з вами, дитино, що то ви таке говорите! А хай Бог милу  од таких слiв.. Що ви, справдi? Дитина навiть не плакала... Тиха, як янгол. От ще таке...

Рита (раптом). Снiжинка сьогоднi ввечерi була тут? I вiн смiявся до неї?

Ганна Семенiвна. Яка Снiжинка? Нiякої Снiжинки тут не було.

Рита. Ага. Значить... (До дитини). А я думала, що Лесика мого вже одняли... Одняли кров мого серця. Лесю, Лесюню, Лесику мiй, який же ти став! Як же тихо ти посмiха шся... Чого ти так посмiха шся страшно, дитино моя, життя мо ? Лесику! Мама?.. Пiзнав. Пiзнав маму? Пiзнав свою кров. (Дико, жагуче, несамовито почина  цiлувати личко дитини, нiжки, ковдру, якою замотано Лесика). О, мо   дине щастя,  дине сонце, моя радiсть, бiль мiй солодкий, пекучий. Лесику! Лесю! Лесику! Посмiхнись до мами, ось прийшла до тебе. Мама не дасть тебе нiкому, мама безумна, але мама серце сво  вирве для тебе... Лесику, Лесику!.. (Припада  до нього з судорожною, жадливою любов'ю).