Читать «Ромео і Джульєтта» онлайн - страница 40
Unknown
Як думають, звело її в могилу.
Це він прийшов знущатися з мерців!
Схоплю його!
(Виходить наперед)
Спинись, Монтеккі! Стій!
Покинь ганебну і гидку роботу!
Невже й по смерті помста ще живе?!
Злочинцю підлий, мусиш ти скоритись.
Ходім, ти арештований і вмреш.
Ромео Авжеж, умру: того сюди й прийшов я.
Юначе добрий мій, о, не дратуй
Безумного, який удався в розпач.
Тікай, тікай звідсіль! Облиш мене…
Згадай хоч про померлих… Хай ця думка
Про долю їх злякає і тебе.
Благаю, не штовхай мене на гріх
Іще новий і не гніви даремно…
О, йди собі! Клянуся небом, я
Люблю тебе ще більше, ніж себе;
Таж зброю маю я лиш проти себе…
Тікай хутчій! Живи і пам’ятай:
Тебе безумний врятував. Прощай!
Паріс Я зневажаю всі твої закляття
Й беру тебе як підлого злочинця!
Ромео Примусить хочеш?.. Хлопче, стережись!
(Б’ються)
Паж О боже! Б’ються! Я покличу варту!
(Виходить)
Паріс
(падає)
О смерть моя!.. Як милосердий ти,
То поклади мене біля Джульетти…
(Вмирає)
Ромео Я обіцяю* слово честі. Гляну
Йому в обличчя… Хто це?.. Граф Паріс!
Меркуціо то родич!.. Що казав
Дорогою слуга мій? Я не слухав,
Бо тяжко стиснула скорбота серце…
Здається, він казав, що граф Паріс
Мав із Джульєттою ось повінчатись…
Чи він казав, чи це мені приснилось?
Чи то, почувши про Джульєтту, я
Утратив розум - марити почав?
О, дай мені, дай руку, бо й тебе
Зі мною вписано в скорботну книгу
Лихої долі на одній сторінці!
Я покладу тебе в могилу пишну…
В могилу? Ні. О ні, юначе вбитий.
Таж тут моя Джульєтта спочиває;
її краса страшний, похмурий склеп
На променистий оберта палац.
Лежи тут, смерть,- тебе ховає мертвий!
(Кладе Парка в склеп)
Буває часто, люди перед смертю
Стають веселі! А в уяві свідків
Це «передсмертна блискавка остання».
Чи ж це «остання блискавка» й моя?
Моя любове! О моя дружино!
Смерть випила твого дихання мед,
Та не змогла твоєї вроди взяти.
Ти не подолана. Рум’янець твій
Ще на устах, на щоках пломеніє,
Ще смерті стяг блідий не тріпотить!
І ти, Тібальте, в савані кривавім?
Що міг би я для тебе більш зробити,
Ніж те, щоб ця ж таки рука, якою
Завчасно втято молодість твою,
Так само знищила й твого убивцю?
Прости мені, кузене! Ох, Джульєтто,
Чому і зараз ти така прекрасна?
Подумать можна, що безплотна смерть
У тебе закохалась, що якийсь
Кістяк огидний тут тебе замкнув,
У темнім склепі, для утіх любовних!
Боюсь за тебе й залишусь тому
З тобою тут. Ніколи я не вийду
З цього похмурого палацу ночі.
Тут, тут зостанусь я із робаками,
Служницями твоїми. О, тепер
Знайду я тут для себе вічний спокій
І скину гніт моїх зловісних зір
З замученої й стомленої плоті!
Милуйтесь, очі,- це в останній раз!
Ви, руки, пригорніть її востаннє!
А ви, уста мої, дихання брамо,
Скріпіть навік священним поцілунком
Довічну спілку зі скупою смертю!
Сюди, мій поводатарю гіркий!
Лихий стерничий, одчайдуху лютий,
Розбий об скелі мій нещасний човен!
За тебе п’ю, моя любов!
(П’є)
О чесний •
Аптекарю! Швидка твоя отрута…
Отак я з поцілунком умираю!..
(Падає)
З другого боку кладовища входить брат Лоренцо з ліхтарем, ломом і за-
ступом.
Брат Лор. Святий Франціску, поможи мені!
Вже стільки раз мої старечі ноги
Спіткнулись об могили цеї ночі…
