Читать «Боротьба за історичну пам"ять українського народу» онлайн - страница 9

"Огні горять. Музика грає. Майорять кров'ю стяги Перемоги".

"Гримить майдан Червоний під тягарем іржавої надлюдської божественної слави. Скрегочуть танки, виють радіо-поети панегірики маршалам, коням, залізу і знакам нагрудним великих подій. Салюти. Горді плани. Міжнародний вплив. Свято Перемоги".

"А на полі, позапрягавшись у плуг, напруживши м'язи і голови зігнувши від потуги, орали вдови й корови і тихо плакали, вмиваючи слізьми свої права і обов'язки неухильні і найточніші в світі достовірність — страждання".

"О світе лихий! Що тобі до них?".

"[…] І будь проклятий всяк, хто п'є, жере й сміється, пишучи сьогодні про добробут".

"І будь проклята пафосна лож в устах його".¹⁶

Режим бажав запобігти, щоб подібні дисонантні інтерпретації не створили альтернативну публічну опінію. Німецько-радянська війна мусіла відійти в забуття, поки у свідомості населення не закоріниться офіційна версія недавньої історії. Наступного року День Перемоги був виключений з календаря офіційних свят. Невигідні свідки війни (воєннополонені, "остарбайтери", "колаборанти" тощо) уже давно були вилучені з радянського суспільства й вивезені в глибину імперії, а 1947 р. столиця й важливіші міста були очищені від інвалідів, живих докорів державі.

Відновлене зацікавлення воєнною добою прийшло після смерті Сталіна. На XX партійному з'їзді Хрущов засудив "культ особи" та скритикував злочинні помилки Сталіна у веденні війни. З'їзд довідався, що не Сталінові належала головна заслуга за перемогу над Німеччиною, а партії, урядові. Червоній армії і, врешті, радянському народові. Звільнивши "Велику Вітчизняну війну" від дискредитованого "великого вождя і полководця", партійна верхівка переписала її на рахунок партії й народу. "День Перемоги" залишався робочим днем, але його почали відзначати урочистими сходинами у школах та на місцях праці. Появилася нова мемуаристика й художня література, зосереджена на радянському населенні як носієві головного тягаря війни і остаточному переможцеві над ворогом. Відновилася деяка увага й пошана до ветеранів. Їх почали нагороджувати медалями (1961 р. "За оборону Києва") і запрошувати до шкіл оповідати учням про воєнні події. Тим більше стала важною навчальна робота в школі, де режим не мав конкурента. Ставили пам'ятники воїнам-захисникам. Міт "великої вітчизняної війни" залишався суттєво незміненим, але хрущовська "відлига" сприяла вільнодумству, яке могло піддати під сумнів і воєнні міти. З таборів поверталися учасники війни й жертви Сталінських репресій, і хоча їхніх свідчень про воєнні злочини радянського режиму влада не допускала, вони все ж таки ставали джерелами альтернативної інформації. Виринали нові умови для відновлення міту з новими завданнями.