Читать «Таємничий голос за спиною» онлайн - страница 4

Переважна більшість класу навіть не уявляла, що така сороміцька річ взагалі існує в природі... І коли Граціанський розповів, що то таке, хлопці дуже розвеселилися. І довго реготали противними голосами. А Женя вирішив, що на цьому можна зіграти і на відомий мотив склав про Граціанського пісеньку:

І шумить, і гуде,

Бо у нього є біде,

Ви такого ні у кого

Не побачите ніде.

Але пісенька успіху не мала. Дівчата сказали «Фу!», а хлопці промовчали.

Авторитет Граціанського не похитнувся ні на міліметр.

Вітасик вже кілька разів пробував обережно різними натяками заводити з батьками розмову і про джинсовий костюмчик, і про адідасівські кросовки, і про японський електронний годинничок. Але натяки до батьків не доходили. Вітасикові батьки були звичайнісінькі радянські люди: тато Дорошенка — енергетик на заводі металовиробів, мама — економіст у конторі, назву якої Вітасик ніяк не міг запам'ятати. За кордон вони не їздили, хабарів не брали, не крали, не спекулюваліт, звідки ж їм було узяти отой імпорт?

Вітасик, звичайно, це прекраспо розумів, але... Як же ж хотілося мати оте, що мав його тезко Граціанський! І коли тато після одного з натяків сказав, що головне у шкільному житті не різний мотлох, джинсики-«варьонки», а трудове виховання, Вітасик так скривився, наче розкусив кислицю, Та зовсім був повержений Вітасик, коли одного разу Граціанський прийшов у школу з плейєром. О! То була бомба не лише для Вітасика. Для всього класу. Плейєр у п'ятикласника! Граціанський великодушно дав послухати всім — всім без винятку. Кожен натягав маленькі навушничкн і завмирав на хвилину з роззявленим ротом.

І як не ставилися у душі до Граціанського Женя і Вітасик, не вистачило в них сил відмовитися. То вже треба було бути надлюдиною. А вони були люди звичайні. І коли надійшла черга спершу до Кисіля, він мовчки тремтячими руками начепив на голову вузеньку пружинку з навушничками.

Потім те ж саме зробив Дорошенко. І враз поринув у дурманні ритми наймоднячого року. То було неймовірно. Ніхто нічого не чує а в тебе повна голова музики.

Граціанський усміхався поблажливо й переможно.

Коли на уроці літератури Вітасик, як завжди, обернувся до Милочкн, то побачив, що вона сидить із скляними очима, відчужена й бліда, І хоч під її пишним волоссям, що спадало на вуха, не видно було ні пружинки, ні навушничків, Вітасик зрозумів, що вона — слухає!

Граціанськнй захоплено грав з Дармовисом у «морський бій» і на Милочку навіть не дивився. Серце Вітасика Дорошенка повільно розривалося на дрібні шматочки.

То була пекельна мука.

Як заздрив він Граціанському!

Тоді-то й признався він Жені...

А Женя йому й наговорив...

І вони посварилися.

Отут нам саме й час повернутися на «місце події», де Женя Кисіль щойно закінчив розповідати капітану Горбатюку про Вітасика Граціанського.

— А хто вийшов з туалету останнім? Перед тим як туди зайшов ти? — примружився капітан.

— Граціанський.

— Отже, він, а не ти, останній бачив твого друга. Ти з ним не говорив?

— Не говорив. Хотів, але не зміг. Його нема дома. Вони кудись всі на своїй «Ладі» поїхали. Сусідка сказала.