Читать «Таємничий голос за спиною» онлайн - страница 60
Всеволод Зиновьевич Нестайко
— Утерли ми їм носа, — казав Шурик Дармовис.
А Милочка Петриківська, красуня і принцеса Милочка, яка ніколи не удостоювала їх привітним поглядом, а дивилася завжди зверхньо й презирливо, тепер позирала на них так, як ніколи не позирала на Граціанського. Навіть коли слухала його плейєр.
— І чого тільки я, дурень, йому заздрив?.. — шепнув Вітасик Жені.
— Отож-то! — усміхнувся Женя.
Хтозна, що згадав при цьому Вітасик Дорошенко: чи те, як гримала на нього «мама» Елеонора Іванівна, чи те, як дав йому ляпаса «тато» Борис Борисович, чи те, як стояв «тато» голий у ямі, тримаючи в руках брудний «скарб», а рекетири з панчохами на обличчях у нього той скарб виривали, чи — як замкнули батьки рідного синочка у погребі...
Хтозна...
Було що згадувати.
Ні! Не заздрив Вітасик Граціанському. Анітрішечки!
Навпаки.
Було йому щиро Граціанського жаль.
І він сказав про це Жені. І Женя з ним погодився.
Граціанський у школу не ходив. Його взагалі не було в місті. Приїхали баба Манефа і дід Гогоня й забрали його в село. І, може, він там поки що й залишиться. Навіть вчитиметься там. Хтозна...
І от Женя лежить і не спить. Думає.
А що справді було усі ці дні з Вітасиком Граціанським? Невже його справді викрали після школи і завезли на «фазенду»?
Цілком можливо.
Капітан Горбатюк каже, що рекетири полювали за грошима Граціанського, то, звичайно, вони могли викрасти його сина.
А чи правду каже його друг Вітасик Дорошенко про своє чарівне перетворення? Бо він же фантазер, вигадувати мастак.
Може, він просто втік з дому, на зло йому, Жені, щоб довести, що він таки здатний на щось путнє. І ночував у Хрястові у дядька Мирона, сторожа бази відпочинку. Женя ж йому тоді так і сказав: «Невже ти здатний тільки заздрити, а сам ні на що путнє нездатний?» І він образився і втік, щоб довести... І таки довів!..
Женя глянув на картину, що висіла на стіні проти ліжка. Картина була освітлена місячним сяйвом.
І раптом козак Мамай на картині знову усміхнувся і підморгнув Жені.
І таємничий голос бадьоро проказав:
— Все добре, що добре закінчується!
І зацокотіли, віддаляючись, копита...
А може, це Жені наснилося?.. Бо наступної миті він уже спав...
* * *
Оце все, дорогі друзі, що я вам хотів розказати. Я дуже люблю правду, але в житті так багато таємничого, загадкового і незбагненного, що навіть наймудріші вчені на чолі з президентом Академії наук поки що не можуть дати відповіді на всі запитання.
Недарма ж оце нещодавно створений у нас в Радянському Союзі Комітет по проблемах енергоінформаційного обміну в природі, який очолив академік В. Казначеєв. І формується нова наука — феноменологія.
Отже, вся надія на вас. Виростайте, ставайте вченими і рухайте ту науку вперед.
Може, тоді справа проясниться.
Бо тільки я написав ці слова, як почув таємничий голос за спиною:
— Правильно!..
І зацокотіли, зацокотіли, віддаляючись, копита.
Цок-цок!
Цок-цок!
Цок-цок-цок!..