Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 66

11(V). Рівність (πραότης) - це дотримування середини по відношенню до гніву. Насправді для середини тут немає імені, як, власне кажучи, і для крайнощів, так що ми відносимо до середини рівність, яка відхиляється у бік недостачі, сущої безіменною. Надлишок, мабуть, можна назвати гнівливістю, [30] адже переживання (το πόίθος) [у цьому випадку] - гнів, а викликається він багатьма і різноманітними [причинами].

Дійсно, той, кого гнів охоплює через те, що слід (εφ' οι ς δει), через тих, через кого слід (οΐς δει), а крім того, так, як слід (ως δει), у належний час і в належний строк (косі δτε καΐ δσον χρόνον), той заслуговує на похвалу; отже, він і буде рівною людиною, коли вже рівність заслуговує на похвалу. Рівний же хоче бути незворушним (ατάραχος) і не піддаватися [35] пристрасті, але, як 1126а накаже судження (Ь λόγος), так і сердиться, за те і впродовж належного часу. Погрішає він, здається, більше в бік недоліку, бо рівний не мстивий, а радше схильний прощати (συγγνωμονικός).

Недостача, будь то деяка "безгнівність" (ή οκργησία) чи що б там не було, засуджується, бо ті, у кого не викликає гніву те, що слід, [5] вважаються дурнями, а також ті, кого гнів охоплює не так, як слід, не тоді і не через кого слід. Здається ж бо, що така людина не відчуває і не страждає, а недоступний гніву, не здатний і захищатися, тоді як терпіти приниження самому і допускати, щоб принижували близьких, низько (ανδραποδώδες).

Надлишок буває ж у всьому (адже [гнів] буває і проти тих, проти кого не слід, і проти того, проти чого не слід, [10] і більше, ніж слід, і поспішніше і довше, ніж слід), але все-таки всі ці відхилення не дані одній і тій же людині. Та цього й не могло б бути, адже вада знищує сама себе, і якщо вона досягає повноти, то стає нестерпною.