Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 57

3. Марнотратник же погрішає і в таких речах: адже у нього ні задоволення, ні страждання не бувають від того, від чого слід, і так, як слід; згодом це стане [10] ясніше. Ми ж бо вже сказали, що надмірність і недостатність - це відповідно марнотратство і скупість, причому в двох речах- даванні і придбаванні, бо й витрату ми відносимо до давання. Отже, якщо марнотратство - це [відхилення] до надлишку в даванні і непридбаванні і до недостачі в придбаванні, то скупість - це [відхилення] до [15] недостачі в даванні і надлишку в придбаванні, щоправда, у дрібницях.

Тому [дві сторони] марнотратства ніяк не поєднуються одна з одною: адже нелегко всім давати, нізвідки не беручи, оскільки в тих, хто часто дає, багатство швидко вичерпується. А вони-то і вважаються марнотратниками [у властивому значенні слова]. Проте, можна вважати, що така людина все-таки набагато краще [20] скупого, її хвороба легко виліковна тому що [марнотратник], по-перше, молодий, а по-друге, обмежений у коштах, і він здатен прийти до середини, оскільки володіє [рисами] щедрого: адже він дає і не бере, але і те і те робить не як належить і не добре. Якби він зрештою привчився робити це [як належить] чи якось інакше змінився, він став би щедрим, адже він даватиме, кому слід, [25] і не буде брати, звідки не слід.

Ось чому він не вважається поганим за вдачею (φαΰλος το ήθος), адже надмірно давати і не брати - [риса] не ницого і неблагородного (αγεννής), а нерозумного. Прийнято вважати, що такий [марнотратник] набагато кращий за скупого, як на основі вищесказаного (τοΰτον τον τρόπον), так і тому, що він багатьом допомагає, а скупий - нікому, [30] навіть самому собі.

Однак більшість марнотратників, як сказано, беруть, звідки не слід, і через це є скупими. А стають вони схильними брати (ληπτικοί) тому, що хочуть витрачати, але не можуть робити це з легкістю, оскільки швидко вичерпується у них багатство. Значить, вони вимушені 1121b добувати їх звідкись ще, а оскільки вони при цьому анітрохи не дбають про моральність (το καλόν), то легковажно беруть звідусіль, бо давати для них привабливо, а як і звідки [здобуті кошти], їм абсолютно байдуже. Саме тому їхнє давання не є щедрими, тобто вони не є етично прекрасними, і не [5] задля цього робляться, і не так, як належить, а іноді вони навіть роблять багатими тих, кому потрібно жити в бідності, і, хоч людям поміркованим вони не дадуть нічого, підлабузникам і тим, хто приносить їм якесь інше задоволення, - багато. Тому в більшості вони розбещені, бо, з легкістю витрачаючи [гроші], вони і тратять їх на розбещеність (εις τας ακολασίας), а не маючи в житті [10] прекрасної мети, схиляються до задоволень.

Залишившись без вихователя (απαιδαγώγητος), марнотратник поринає в ці [задоволення], а якщо звернути на нього увагу, може прийти до середини і належного. Що ж до скупості, то вона невиліковна (прийнято вважати, що старість і всяка неміч роблять людей скупими); і вона тісніше зрослася з природою [15] людини, ніж марнотратство. Адже більшість радше користолюбці (φιλοχρήματοι), ніж роздавачі (δοτικοί). Крім того, скупість більш поширена і має багато різновидів, оскільки нараховується багато способів бути скупим.