Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 55

2. Узгоджені з доброчесністю вчинки прекрасні і здійснюються в ім'я прекрасного. Отже, і щедрий буде давати в ім'я прекрасного [25] і правильного: кому слід, скільки і коли слід, і так далі в усьому, що передбачається правильним даванням, а крім того, це приносить йому задоволення і не приносить страждання, бо згідне з доброчесністю приємне і безжурне, адже зовсім не примушує страждати).

А хто дає, кому не слід, чи не в ім'я прекрасного, але з якоїсь іншої причини, той буде називатись не щедрим , а якось інакше. Не заслуговує на це [30] ім'я й той, хто [, даючи, ] страждає. Адже він охоче віддав би перевагу майну, а не прекрасному вчинку, а щедрому це властиво.

Він [щедрий] не братиме, звідки не слід, бо таке придбавання не личить людині, яка не цінує майна. не стане він, очевидно, і прохачем, бо тому, хто робить добро, не личить із легкістю приймати благодіяння. Але звідки слід, він буде 1120b брати, наприклад з власних володінь, не тому, що це прекрасно, а тому, що це необхідно для того, щоб мати, що давати іншим. Він не буде неуважний до власних [володінь], якщо вже збирається через них комусь допомагати, і не даватиме кому-попадя, щоб мати, що дати тим, кому слід, коли слід і задля прекрасного.

Щедрому [5] вельми властиво навіть перебирати міри в даванні, так що собі самому він залишає менше, [ніж слід]: адже не брати себе в розрахунок - властивість щедрої людини.

Про щедрість говорять, враховуючи багатство (κατατήν οΰσ'ιαν), бо на щедрість вказує не кількість того, що віддається, а [душевний] склад того, хто дає, а вже він розміряється з багатством. А тому ніщо не заважає, [10] щоб щедрішим виявився той, хто дає менше, якщо він дає з меншого багатства.

Більш щедрими, очевидно, бувають ті, хто не самі надбали багатство, а отримали його у спадок: адже вони, з одного боку, не знають нестатку, а з іншого - усі [люди] більше прив'язані до своїх витворів (toe αυτών έργα), як то, наприклад, батьки [до дітей] і поети [до віршів](3).

Нелегко щедрому бути багатим, тому що він не [15] схильний ні до придбавання, ні до бережливості, а до того ж схильний тратити і цінує майно не задля нього самого, а задля давання. Звідси і ремствування на долю, що, нібито, найбільш достойні [багатства] найменш багаті(4). Цілком зрозуміло, що відбувається саме це: як і в інших випадках, неможливо володіти майном, не дбаючи про те, щоб його мати [20]. І все ж щедрий не даватиме, кому не слід і коли і все таке інше; адже в подібних вчинках ще немає щедрості, і, витративши [гроші] на таке, він не матиме [грошей], щоб витратити їх на належне. Адже, як вже було сказано, щедрий - це людина, яка дає згідно багатства і на те, на що слід, а хто в цьому перебирає міри - той [25] марнотратник. Тому й тиранів ми не називаємо марнотратниками: адже тим, хто надбав величезне [багатство], не легко перебрати міри в роздачах і витратах (τους δόσεσι και ταΐς δαπόα'αις)(5).