Читать «Українська книга мертвих» онлайн - страница 12

— Гаразд!

Коли все було зроблено і весь вміст тамтого страшного вагона було вивезено на звалище під Чорнівкою та ретельно облито бензиною, я відпустив усіх своїх бійців на базу, а залишився сам зі своїм командирським панцерним джипом.

Я підійшов до купи книг у жовтому упакуванні і, перш ніж черкнути запальничкою, вчинив тяжкий злочин супроти полковника Щеневмерлого. Я розірвав упакування і витягнув одну із книг, а вже потім підніс вогонь до паперових куп.

Переконавшись, що горить воно добре, я від'їхав джипом на безпечну відстань і вже потім почав роздивлятись поцуплену книжку.

Навіть коли я побачив свою підступну Маргариту у весільній сукні поряд з якимось, схожим на засмоктаного офіціянта, добре поношеним парубком, то не був таким ошелешеним. Палітурка, звичайно, була чорною, на ній — Григорію Єрофантенку, ти ще не вмер? — напис великими червоно-кривавими літерами: УКРАЇНСЬКА КНИГА МЕРТВИХ — все. Ні ілюстрацій, ні прізвища автора — нічого. Я відкрив цю книгу, і мене боляче вдарило струмом огиди, обурення і болю.

Рэвэ та стоґнэ Днипр шырокый,

Сэрдытый витэр завыва,

Додолу вэрбы ґнэ высоки,

Ґорамы хвылю пидийма.

Це був "Кобзар" Тараса Шевченка. "Кобзар" у своєму класичному форматі, з "Розритою могилою", з "Чигирином", з "Великим льохом" і, звичайно, "Гайдамаками", але складений у російській тра

нскрипції, до того ж, зі знущально-неправильним використанням літери "ґ". І — ця назва! Бідний Єрофантенко! Наївний філософсько-патріотичний дон-кіхот. Ти гавкав раз у раз, щоби вона не спала! А во-ни… На цей раз полковник Щеневмерлий не перебільшив: диверсія. Підла, дошкульна ідеологічна диверсія. Я розмахнувся і жбурнув цю "Українську книгу мертвих" у вогнище.

Я хотів поїхати у шпиталь до Єрофантенка, але чомусь поїхав до Маргарити. Дорогою я зв'язався зі шпиталем, медсестра мені повідомила, що мій товариш хорунжий Григорій прийшов до тями і щось пише на своєму комп'ютері. Чи покликати пана хорунжого? Ні, відповів я медсестрі, передасте, що сотник Тризубич завітає до нього завтра вранці…

З Маргаритою було, як завжди. Всеохоплююча ніжність, нерозумна пристрасть, повновода течія любови, а потім нудні, непотрібні з'ясування: хто найбільше винен, що так сталось? Нічого нового, все як у всіх людей у всі часи…

Вранці я приїхав до військового шпиталю. Те, як мене зустрів осавул-хірург Медченко, мені дуже не сподобалось. Він щось торочив про політику, про ситуацію на фронтах, потім завів про погоду…

— Живий? — я дуже нечемно обірвав його і мало не вхопив за вилоги білого халата.

— Ні! — дивлячись мені прямо в очі, відповів лікар, починаючи нову пачку цигарок.

— А це він просив передати вам, — осавул-хірург Медченко простягнув мені диск від автоматного комп'ютера.

— Дякую, — я взяв диск і швидко вийшов зі шпиталю.

У себе в штабі я спочатку випив півпляшки віскі, добре накурився, а потім увів диск у стаціонарний комп'ютер. Там був єдиний файл "UKM", який я негайно відкрив. Тексту було зовсім небагато, радше це був лист: