Читать «Крижінка» онлайн - страница 8

– Що саме? – спитала Міра.

Він відвернувся убік і тяжко зітхнув.

– Я ніколи не мав таких приємних розмов із жінками, як з тобою. Я мушу бути щирим, але боюся, що тоді втрачу тебе.

Міра спробувала уявити, що такого цей чоловік може сказати, що примусить її надати перевагу небуттю перед його товариством.

– Я певна, що цього не станеться, що б ти не хотів сказати. Повір мені.

Лікан закрив очі руками. Його плечі тремтіли. Міра лагідно пришикувала його, намагаючись заспокоїти його звуками, яких вона ніколи не чула від матері, навіть тоді, коли померла Жанетта.

– Все добре, – воркотала вона. – Що там не є, все добре.

Нарешті Лікан підняв на неї почервонілі очі.

– Ти мені дуже подобаєшся, Міро. Я навіть думаю, що люблю тебе. Але я не багатий. Я не можу дозволити собі оживити тебе і ніколи не зможу. Навіть якщо продам усе, що маю.

Вона й не уявляла, скільки надій виплекала, поки він не сказав це.

– Що ж, я думаю, це не твоя провина, – вона намагалася говорити бадьоріше, хоч всередині відчула чорний відчай.

Лікан кивнув.

– Мені так шкода, що я брехав тобі.

Міра не спитала, навіщо він прийшов сюди, вдаючи, що шукає дружину, якщо оживити нікого не спроможний. Жінки тут, певно, усі були з ним приязні, ловили кожне його слово, сподіваючись, що він вибере і звільнить від нескінченного сну саме їх. Де ще Лікан міг розраховувати на таку увагу?

– Ти зможеш мені пробачити? – спитав Лікан із виглядом покараного собаки. – Можна мені й далі приходити до тебе?

– Звичайно. Я б страшенно без тебе сумувала. – По правді, якби Лікан не приходив, Міра ні за ким не була б здатна сумувати. Її більше ніхто не навідував, і навряд у майбутньому натрапив би на неї серед армії крижінок, що рядами лежали у цьому мавзолеї плече до плеча.

На цьому все скінчилось. Лікан змінив тему, перевівши розмову на програмування старовинних ігор, а Міра слухала, вставляючи в паузи «м-гм», і думала про своє.

Вона зрозуміла, що більше думає про матір, аніж про Жанетту. Можливо, це тому, що вона вже змирилася з тим, що Жанетти не стало, а мамина смерть сталася недавно, хоч і не викликала такого розпачу. Після того, як Жанетта померла, Міра не випускала її смерть з голови, аж поки не залишилось нічого, що ще можна було подумати. І тоді вона врешті змогла Жанетту відпустити...

Її вразила приголомшлива думка. Їй не вірилося, що вона згадала про це аж зараз. Жанетта працювала у «Ключі до життя», як і Міра. Замороження входило в її соціальний пакет, і в Мірин теж.

– Лікане, ти можеш дещо для мене зробити? – Здавалось, доля всесвіту залежала від питання, яке вона хотіла задати.

– Звичайно, що завгодно.

– Можеш ввести в пошук ім’я моєї померлої подруги?

– Як її звуть?

– Жанетта Цирк. Народилась у дві тисячі двісті двадцять четвертому.

Поки Лікан перевіряв, Міра подумала, що вона не настільки схвильована, як малася б – мабуть, через те, що її серце не могло забитися частіше, а долоні не могли спітніти. Просто диво, скільки емоцій насправді живе в тілі, а не в мозку.

Лікан перевірив.

– Так. Вона тут.

– Просто тут? У цьому закладі?