Читать «Крижінка» онлайн - страница 4

Чи були інші способи повністю «ожити»? Чи залишились у неї якісь родичі, яких можна знайти? Чи мала вона банківські рахунки, на яких вісімдесят років збиралися відсотки? Які-небудь заощадження? Вона точно пам’ятала, що мала будинок. Він повинен був відійти Лінн.

– Ну, коли не хочеш говорити – бувай, – різонув Ред. – Але не думай, що до тебе ще хтось прийде. Оживити тебе через твої травми дорого, а тут десятки тисяч жінок. Плюс чоловікам нецікаві жінки, яких заморозили за шістдесят років до відкриття цього закладу, бо у них немає нічого спільного.

– Благаю, – сказала Міра.

Він простягнув руку до чогось над її головою.

Мірі снилося, що вона біжить стежкою через ліси. Стежка йшла вгору, ставала все крутішою, аж поки не обернулася на великі сходинки. Вони завели її до хиткої фанерної вежі, якою закручувалися далі вгору. Було темно, Міра бачила небагато, але бігти було так приємно; їй давно цього хотілося, тож вона не зважала на крутизну. Вибравшись вище, вона подумала чи не повернутися, але, зайшовши так далеко, вона вирішила дістатись до кінця. Нарешті вона вибралась нагору і побачила вікно, за яким виднілася широка річка, а над нею стояли охайні будинки університетського містечка. Вона підскочила до вікна, щоб краще бачити, і тоді вежа нахилилася під її вагою і почала падати вперед. Швидкість наростала, вона летіла до будівель. «Ось воно, – подумала вона. Її шлунок стрибав угору-вниз. – Зараз я помру».

Коли Міра вже підлітала до землі, її сон увірвався.

Її роздивлявся незнайомий стариган років сімдесяти.

– Такі мені не до вподоби, – буркнув він і потягся до чогось над її головою.

– Привіт. – Слово прозвучало хрипко; чоловік прочистив горло. – Я тут уперше. – Гладкий чоловік, близько сорока.

– Який зараз рік? – спитала Міра, усе ще відчуваючи запаморочення.

– Дві тисячі триста п’ятдесят другий, третє січня, – відповів він. Минуло майже тридцять років. Чоловік витер рота долонею. – Я почуваюся якось гидко, наче пристаю до дітей чи щось таке. – Він нахмурився. – Але ж скільки розповідають історій про те, як люди знаходять у цих ящиках справжню любов. Мій двоюрідний брат Енсел зустрів отак Флорен, свою другу дружину. Мила жінка.

Чоловік широко і приязно посміхнувся їй.

– До речі, мене звуть Лікан.

– Я Міра. Рада зустрічі.

– Твоя посмішка якась нерішуча, але мені подобається. Видно, що ти відверта. Ти б не використала мене, щоб ожити, а потім розлучитися зі мною. Цього треба стерегтися. – Лікан сидів, напівобернувшись до неї – мабуть, хотів здаватися стрункішим.

– І є чого стерегтися, я розумію, – сказала Міра.

Лікан важко зітхнув.

– Може, це жалюгідно – знайомитися з крижінками, але не так жалюгідно, як ходити на вечірки одному і стояти з руками в кишенях замість того, щоб тримати ними когось, або приходити з жінкою, яка не просто має кепські  манери й почуття гумору, а й старша років на десять і геть не приваблива. Ось що справді жалюгідно. Нехай люди підозрюють, що я оживив свою прекрасну молоду дружину. Вони все одно заздритимуть, а я гордо йтиму, тримаючи її за руку, і всі дивитимуться на нас.