Читать «Крижінка» онлайн - страница 3

– І я рада, – буркнула Міра. Він сказав, що вона загинула в автокатастрофі. Вона силкувалась щось пригадати, але марно. Принаймні, на пам’ять не прийшло нічого про катастрофу. Спогади, що наринули на неї, були спогадами про сварки – сварки з матір’ю –  наприклад, у торговому центрі. Мама ненавиділа все, що подобалося Мірі, і намагалася примусити її піти у відділ для старших, купити там дешевого і нудного домашнього одягу. Мама не мала влади над тілом Міри (врешті-решт, вона була всього лише попутницею), але ж керувати можна багатьма способами.

– Отож, Міро, – Ред зчепив пальці. – Бажаєш продовжити теревенити ні про що чи хочеш перейти до інтимних матерій?

Він знову підняв брови, як тоді, коли згадав близнят.

– Я не розумію, – сказала Міра.

– Ну-у. Ось таке питання, скажімо. – Він нахилився нижче, Міра вухом відчула його дихання. – Якби я тебе оживив, які штучки ти б зі мною виробляла?

Міра не вірила, що його справді звуть Ред, і сумнівалася, що він мав на меті когось оживити.

– Не знаю. Це дуже особисте питання. Може, спершу треба краще познайомитися? – Їй потрібен був час на роздуми. Хоча б кілька хвилин тиші на те, щоб розібратися що до чого.

Ред театрально нахмурився.

– Та годі тобі. Подражни-но мене.

Зізнатись Реду, що вона лесбійка? В жодному разі. Він втратить інтерес і, можливо, повідомить когось із керівників закладу. Але хіба той, хто керував закладом, не знав цього? Мабуть, це мало бути частиною ознайомлення, якого їй не провели. Хай там як, а чи могла вона ризикувати? Її могли вилучити з обігу, могли вимкнути і поховати.

Чи було це найгіршим, що могло статися?

Ця думка нагадала їй про щось давно забуте. Або, скоріше, глибоко забуте; в її ж бо житті все було давно забутим. Вона вже думала про це раніше, і це викликало такий біль, що вона і зараз відчувала його відлуння, навіть не маючи пам’яті. Вона потягнулася за спогадами, але вони глибоко загрузли у пухкій липкій масі, на яку вона натрапляла кожного разу, як хотіла щось пригадати. Чи справді вона за життя легко могла знаходити потрібні спогади, чи їй це тільки здається?

– У мене просто… – вона хотіла сказати «немає настрою», але це було б не тільки затертою відповіддю, а й значним применшенням. Вона лежала мертва. Не могла рухати нічим, окрім обличчя, від чого їй здавалось, що вона пливе, дрейфує, і ніщо її не тримає. Руки й ноги прив’язують нас до світу. Міра ніколи про це не думала. – Я в таких речах не дуже обізнана.

– Що ж, – Ред поклав руки на коліна, збираючись іти. – Час тут недешевий, деруть за кожну хвилину. Тож я буду прощатися, а ти можеш повертатися до мертвого буття.

Повертатися?

– Стривай! – сказала Міра. Вони можуть тебе оживити, а потім знову дозволити померти? Вона уявила, як її тіло замкнуть десь на цілі роки, можливо, назавжди. Думка жахнула її. Ред мовчки чекав. – Гаразд. Я б тобі… – вона спробувала щось вигадати, але в її голові пролітало так багато всього; їй хотілося пройти усіма стежками, якими розбіглися її думки, і на жодній не бажала вона зустрічатися зі збоченцем, що схилився над нею.