Читать «Барка В. Жовтий Князь» онлайн - страница 3

Головна частина у змісті набагато зложилася також з особистих вражень; голод витерплювався тяжко, в повному виснаженні, з дюжиною відкритих при напрямках кровоносних судин ранок, звідки сочилася брунатнувата рідина; на ногах тріскалася шкіра, оголюючи слизисто-кров’янисту поверхню. Трудно було ходити і треба було часом опиратися об стіни чи паркани, що коло них уже багато земляків лежало недишучих. Здавалося: ось кінець! - але з милостивої волі Божої пощасли-вилось вижити. І слід сказати, що без цього крайнього стерп-лення голоду, не знати, чи зміг би автор відповідно описати дійсність в «граничному» стані.

Власні враження доповнювалися спогадами багатьох співвітчизників. Це зберігалося в пам’яті, а починаючи від 1943 року покладалося в записи.

В самому змісті — три плани: І. Реалістичне зображення нещастя в сім’ї селянина; всього страдницького побуту в холодній хаті; розпачливих пошуків хліба — в мандрах, коли відкривалося похмуре видовище масової загибелі. II. Психологічні нариси; опис незвичайних перемін у душевному житті кожного в родині, що вже гине. Більшістю жертви народовбивства, хоч і мертвотно байдужі до всього, крім їстівності. Все ж зберігають справді людські почування: в найглибинніших закутин-ках серця навіть зостаються більше людяними, ніж їх порубники, що наводять масову смерть. Але мають для себе харчі в над-достатку: з закритих розподільників і магазинів «Торгсіну» («Торговля с иностранцами»), III. Метафізичний вимір, властиво, духовний; висвітлення декотрих явищ із іншої, вищої сфери. Відкритих зосібна через церковне життя; а також явищ із світу темних могутностей, незамиримо ворожих людській природі. Символічне уявлення про них розкривається через зображення жовтого князя на картині незнаного майстра.

Відбувається остання духовна брань людських душ — проти їх погубних навівів. Народ витерпів один з найвеличніших іспитів в історії своїй — в нім подолав супротивника моральними силами і - висходячи вслід своєму Спасителю на власну Голгофу: прийняти ніби хрещення огнем - у муках. Подібних хресним, через відданість своїй миттєвій правді-вірі. Від неї не відступив, воліючи гинути.

Тепер правда народна. Як білий привид — в крові. Постає на весь зріст перед людством. Правда переможна: через страждання і саму смерть.

Автор у своєму творі — не суддя, але, як колись визначив Чехов, свідок для суду: розповідати, що сталося в житті.

Василь БАРКА

аряджає доню: здається, то власне серце, вибране з

*■* грудей, окремо радіє.

А знов лихо: повели чоловіка в сільраду. Скільки їм треба? Чіпляються і гризуть: давай! — як не гроші, так хліб.

— Мамо, скоро? Я на майдані підожду.

— Скоро. — Чого ж на майдані? Потерпи: тата відпустять, і зразу підем.

— Миколи і Андрійка нема.

Тата ждуть: як станеться що... їй страшно навіть вимовити. Причісує Оленку, пильнуючи кожного пасмочка; заквітчує, ніби коронує зірками, зверх блідого лобика. Нічого не каже їй, але невимовлені слова тремтять, подібні до сполохів, насере-дині грудей: «Квітко моя!» - і неозначиме почуття обкинуло-ся, ніби передвістя з болями; не знати, що, крім них, прийде. Не хоче піддатися їм душа. Втіха коло доні не гасне, як місяць — любим серпиком.