Читать «Барка В. Жовтий Князь» онлайн - страница 2

Це виконано найскоріше, і люди почали часто вмирати, зрештою - гинули мільйонами при байдужості всякого пересиченого начальства!

Коли малеча, примираючи з голоду, брала в кістляві кулачки декілька колосків, - сторожа розстрілювала негайно.

Рештку кашки, що неня приберегла для маляти, вторженці викидали додолу і розтоптували чобітьми.

Нічого в розпорядниках і виконниках не зоставалося від образу людського — виявилась личина якогось демонізованого відпаденництва.

Було дещо загадкове в самому вимиранні: птахи, перелітаючи, притьма падали мертвотою на землю; погинуло багато навіть з місцевих запопадливих підпомагачів грабунку. Що мали прокорму вдосталь. Наче вжито було отруйні речовини.

Хати хліборобів перемінялися в великі горби з мертвяками: їх довго нікому було хоронити, як і тих, що лежали надворі, — погребники з підводами не вправлялися вчасно звозити трупи до ям, куди спроваджувало також півживих.

Знеможені з голоду, обмерзлі, люди сірими примарами, обкутаними в лахміття, тягнулися під пронизливим вітром, засніженими дорогами до міста, надіючися здобути чого-небудь їстівного. І не дістали нічого. Навіть і кусника хліба, ними виробленого і в них віднятого. Падали множинно на вуличні бру-ковини: вмирати в суміші снігу і грязюки.

Купи зерна, взятого під «метьолку» в населення, і різноманітну городну поживність зоставлено згнивати під потлілим і дірявим брезентом. Але суворо сторожено, так що кожного, хто зближався взяти що-небудь, варта розстрілювала на місці.

Проявилася доти непрозначима і неохоронювана границя між Україною і Росією: тепер вся — з непромкненною стіною сторожових застав; там міліція і чини ОГПУ вишвиргували голодуючих з вагонів на сніг: всіх, хто надіявся здобути в Росії трохи харчу для своїх помираючих родин.

Численні селища вимирали поспіль. І над ними, в моторошній пустоші, зарослій бур’янами понад людський зріст, маяв чорний прапор, мов на взнаменування найвизначнішого успіху «культ особової» влади. І над усією дольністю невідтер-пимих страждань і найвимучливішої всенародної смерті через радіорепродуктори всюди в країні прозвучало глумливе пророчення самого генсека: «Жити стало ліпше, товариші, жити стало веселіше!» Головний архітект несвітського жаху вважав доречним додатково познущатися з своїх необчислимих жертв.

Аби втаїти від зовнішнього світу, аби закамуфлювати весь невиданий кошмар, його впорядники удавалися до всіх способів містифікації, не гребуючи дуже чорними. Все разом мало вигляд якоїсь зловісної сатанічності, досі невідомої, але тепер прозначеної, ніби в діях вихідця звідкись: Жовтого князя, мов поворотного, з пройнятою позолотою гоголівського Вія. Серед подій інфернального характеру, свій залізний палець він спершу наводить на віруюче селянство країни, і раптом накидаються туди погубницькі сили з усього світу.

Для сюжету в романі «Жовтий князь» основа складалася з постійно збираних подробиць протягом чверті віку: від часу самого лихоліття і до початку оформлення тексту — в 1958 році.