Читать «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа» онлайн - страница 25

Ми вийшли з окопів коша через зруйновану браму, де колись за Січі стояла висока башта з круглими вікнами, з котрих виглядали гармати. Було, як верталось з походу або з війни Запорозьке військо, то його стрічали з честю і палили з цієї башти. Вийшовши за браму, побачив я глибокі ями землі, попелу і цегли. Це місце і досі слобожани зовуть шам-баш, за Січі тут був крамний базар, шам-башу (од татарського прізвища Гассан-баша). Далі за крамним базаром на вигоні на високій могилі стоїть хрест з білого каменю, поставлений на пам’ять кошовому Гладкому. По всьому хресту така напись:

И.Н.Ц.И.

Здѣ постав-

лен крестъ

благородію

его панства Степана ата-

мана бувшого кошового, а ку-

реня Минского. Но онъ поло-

женъ єсть

подъ церк-

вою пресвя-

той Богоро-

дицы. Пре-

ставился

року 17…

Останніх слів не видко – постирались[34].

На січовім кладбищі тільки й видко, де-не-де лежать між могилками поламані хрести, ледве один зберігсь; на ньому такий напис:

«Здѣ опочивает рабъ Божий Онисько, куреня Сергієвського отаманъ, преставился року 1770, мѣсяца февраля».

А на другому, поламаному, зосталось тільки три слова: «Іоан… куреня… року…»

З кладовища ми пішли подивиться на ті будинки, в котрих жили кошові і військова старшина. З них тільки три уціліли: один в Нікополі, того я не бачив, а другий належить селянинові Обдуленкові. Збудований він, як проста козацька хата в Гетьманщині, з дубового квадрового лісу; всередині – хата з кімнатою, без помосту, а на кленовім сволоці, гладко виструганому, фігурно вирізаний хрест і по обох сторонах такий напис:

«Божиїмъ соизволеніємъ и помощью, а стараніем Якима Игнатовича, товариша куреня Вишестеблевского, созданъ дом сей 1746 г. іюня 6 д.»

– Бачиш, паничу, – сказав Корж, – у яких будинках жили наші кошові: не так, як теперечки, казна-що таке: підпанок, а вже у його і дім, а в тому домі кілька покоїв, та ще йому тісно! Сю хату строїв завзятий отаман Ігнатович, його чотири рази обирали на кошового[35].

– Чом же вирізано, – сказав я, показуючи на сволок, – товариш, а не кошовий?

– Е, чом? Такий, бач, у запорожців був звичай, як кажуть, козацька регула: на раді і на війні він – отаман, а в хаті – рівний, товариш. Так нічого і кирпу гнуть. Третій такий самий будинок належить Маркові Рукавишному. На сволоці такий напис: