Читать «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа» онлайн - страница 13

Теперечки треба ще тобі, паничу, розказать от що. Був тоді в Кременчуці купець Фалієв, може, чув про його, багатир на все царство. Розжився він, поставляючи на в армію прав’янт і винними одкупами, бо держав одкуп в Москві, Малоросії і Новоросії. Опріч сього були у його фабрики, і заводи: чавунні, селітряні і порохові. Так оцей-то, кажу, Фалієв, по совіту світлішого, ще до приїзду цариці в Нові Кодаки настроїв по всій горі, до архієрейського дому аж за богадільню, похідних палаток, неначе домики, і дуже гарно порозмальовував і убрав їх. Потьомкін думав, що цариця після заложенія собору буде в тих домиках кушать і спочивать; однак цариця тільки на них глянула, а не згодилась в них гостить, бо звеліла флотилії рушать к Ненаситцю, так квапилась туди, щоб подивиться, як судна будуть проходить через пороги. К Ненаситцю приїхала вона ще заздалегідь, і, поки флотилія підпливала, цариця обідала і трохи спочила. Як же зблизилась ік порогам, цариця приїхала до сього берега і з сієї скелі саме на тім місці, де повирубувані стопи, стояла і дивилась, а біля неї стояли римський імператор і Потьомкін. Спершу спустили через поріг царицин фрегат, котрим правив сам Півторацький. Як шубовснувся той фрегат в глибиню, як затріщав, дуже-таки величенький був, так і покрила його вода, неначе на той світ провалився, а цариці здалось, буцім він з людьми зовсім потонув, от вона й крикнула і очі закрила руками. Коли дивимось: разом вирнув, і понесло його, як по східцях, а світліший як гукне: «Спасьон, спасьон!» От цариця глянула і дуже зраділа, не так за свій фрегат, як за людей, що не потонули. За ними вже й другі, менші судна пройшли, і як Потьомкін доніс цариці, що вся флотилія невредимо пройшла через пороги і стоїть біля пристані, то цариця звеліла представить їй того лоцмана, що правив її фрегатом. Як привели, вона його пита: «Чи ти, Півторацький, отаман над лоцманами?» А Півторацький упав перед нею на коліна та й каже: «Я!» А цариця: «Жалую ж, – каже, – тебе за твою вірну службу поручником!» А далі й пита: «Є в тебе діти?» – «Є, - одказав Півторацький, – син по тринадцятому році». – «Так і сина твого, – каже цариця, – жалую прапорщиком!» Обіщала і грамоти прислать на чини, і дворянство їм і їхньому потомству. Наградила щедрою десницею і других: рульовим дала по три дубельтові червінці, а простим лоцманам по одному.