Читать «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа» онлайн - страница 10

– Що ж тоді сталось з вашими зимовиками?

– Всіх нас протурили до чортів; покидали ми і свої хати, і садки, що порозводили. Як стали будувать дворець світлішого, се вже було після проїзду цариці, то почали його спершу, де теперечки шпиталь, а далі велено поставить, де й теперечки стоїть; так, кажу, як стали розмірять хундамент, то на тім місці був у мене посіяний ячмінь, так не дали мені й зібрать і того ячменю – увесь витолочили. Губернатор призвав усіх нас, половчан, і заявив нам, що ми маємо право селиться де схочемо. От найбільша часть виселилась в Сухачівку, а другі – в Мандриківку; тамечки тоді сидів зимовиком козак Мандрика од того і слободу прозвали Мандриківкою.

– Хто тоді був в Катеринославі губернатором?

– Синельников, а після його – Селецький.

– Де ж вони жили?

– В тім домі, де теперечки архієрей живе, бо той дом був казенний і стояв ще до пришествія цариці.

– Чи був світліший в Катеринославі після того, як збудували йому дворець?

– Ні, не був, та казна-навіщо його і збудували, а скільки ж то стратили кошту! Цеглу возили на байдаках аж з Києва; а як цариця прислала для новостроющогося собору панікадила і занавіси, то, бачив я, висіли вони в дворці світлішого. Думали, що приїде. Тоді, як на те ж, ще і німців понаїздило досточортів, тих інженерів, що порались біля Ненаситця, та й не довели діла до ладу.

– А що, тоді більш було в Дніпрі води, як теперечки?

– Е, тоді весело було й глянуть на наш Дніпро!

Як же стали рвать пороги порохом – хотіли, бач, про чистить прірву в Ненаситці задля байдаків – та як про рвали вікову божу греблю, так наш сердешний Дніпро обмілів, ні на що звівся. Од цього і Кодацький поріг виявивсь, а то не було його й видко. Тоді ще й наші кам’янські лоцмани казали тим німцям, що так воно буде, так не дали віри, скажені, простим людям. Не доїжджаючи кілька верстов до Синельникової слободи, чутно вже було, як шумів і гуркотів Ненаситець.