Читать «Подробиці життя Микити Воронцова» онлайн - страница 10

Втім, може, й не так вже гірко, бо Микита впритул зайнявся племінницею. І вдалося йому впоратися з племінницею, відлучити її від небезпечних дружків і всякими правдами й неправдами влаштувати на завод обліковцем — школу ж бо вона кинула ще в сорок четвертому, ледве витягнувши семирічку.

Але усе це подробиці, можливо, поки й зайві.

У сорок сьомому році Микита поступив на вечірній до Московського інституту сталі та сплавів, у п’ятдесят другому закінчив і був призначений у свій цех змінним інженером.

У п’ятдесят п’ятому році померла від інфаркту Серафима. Через рік Світлана вийшла заміж і завербувалася на Північ. Микита Воронцов залишився сам. Тут доречно буде сказати, що він як був, так і залишився до кінця днів своїх неодруженим. Судячи з деяких даних, не з вини жінок.

А ще через рік він перевівся з «Серпа і молота» в один із номерних інститутів. У сімдесят другому році він отримав квартиру на проспекті Грановського і покинув старе гніздо на Андроніївській.

Пізно ввечері 8 червня 1977 року він помер. У віці п’ятдесяти чотирьох років.

— І все? — дещо розчаровано запитав Олексій Т.

— Усе, якщо не рахувати подробиць, — відповів Варахасій. — Хочеш поглянути на нього?

— Хочу, звичайно…

Варахасій вийняв із червоної теки і протягнув приятелеві фотографію. Це була стандартна фотокартка шість на дев’ять. Звичайне, нічим, мабуть, не примітне обличчя літнього чоловіка. Залисий лоб, рідшаюче волосся, зачесане акуратно назад. Дещо запалі очі, напівприкриті набряклими повіками. Різкі складки по боках сухого, щільно стиснутого рота. Гладенько поголений. Що ще? Вуха злегка відстовбурчені. Сірий піджак поверх чорного глухого светра. Зовсім звичайна людина…

— Шкода, очей майже не видно, — сказав Олексій Т., повертаючи фотографію.

— Ага, — відгукнувся Варахасій. — От-от. Справді шкода…

— А що?

— Як виразилася одна пані, очі в Микити Сергійовича були страшні, мудрі й тужливі. Інші люди також, хто його знав, стверджують в один голос, що погляд у нього був дивний… Правда, хоч і в один голос, але в різних виразах.

— Так, — сказав Олексій Т. — Зрозуміло. А тепер давай усі подробиці.

Вже розвиднілось, небо стало пронизливо-синім, і на верхні поверхи будинку навпроти впали рожеві відсвіти сонця, що сходило.

ПОДРОБИЦІ ПРО МИКИТУ ВОРОНЦОВА

— Як я тобі вже доповів, — сказав Варахасій Щ., — я вирішив спробувати розгадати цю загадку і взявся за справу за всіма правилами нашого мистецтва. Я побував у військкоматі, на заводі «Серп і молот», в номерному цьому інституті, вивчив його біографію, можна сказати, найдосконалішим чином, і уяви собі, не виявилося в ній абсолютно нічого, що б пролило хоча б якесь світло на химерності в щоденнику. Тобто він дійсно виступив зі своєю частиною на фронт у кінці серпня сорок першого, дійсно воював на захід від Москви, а через три роки переправлявся через Друть… і п’ять років тому разом з якимось Бєльським отримав авторське свідоцтво на якусь там бездимну технологію… Але до розгадки це мене не наблизило ні на крок.