Читать «Довічні муки пекла» онлайн - страница 2

Подальші пояснення були зайві. Неймовірно великий нахил орбіти астероїда до площини обертання всіх планет означає, що це небесне тіло, а разом з ним і “Сіріус”, з кожною секундою віддаляється від звичайних космічних трас, отож з кожною секундою зменшуються шанси на допомогу зорельотів рятувальної служби.

– Кіме, цей астероїд, мабуть, гість у нашій Сонячній системі…

– Міжгалактичний корабель?

– Може, й так.

За три роки подружнього життя й спільної праці вони навчилися розуміти одне одного з півслова. Якщо здійсниться висловлене Астою припущення, якщо цей астероїд справді керується розумними створіннями– одразу ж розкриється вся таємничість пригоди. Отже, треба насамперед дослідити космічне тіло, бранцем якого став “Сіріус”.

Надягаючи скафандр, Кім увесь час поглядав на індикаторне табло кіберштурмана. Мерехтіння крихітних вогників дратувало, здавалося цілеспрямовано-ворожим. Навіть те, що тубуси фотоелементів кібера, його “очі”, як завжди, пересуваються вслід за людиною, не випускаючи її з поля зору, сьогодні викликало неприємне відчуття.

– Може… ти лишишся? – неголосно запитав Кім.

– Ти побоюєшся, щоб “Сіріус” не втік без нас у Космос?

– Так.

– Ну, а що ж зможу зробити я, навіть якщо залишуся?

Кім промовчав. Справді, Аста нічим не допомогла б, бо всі пристрої ручного керування вимкнено. Твердолобі з Астроцентру домоглися свого: щоб за критичної ситуації командир корабля не втрутився ніяким чином, і “електронний мозок” кіберштурмана, і енергетично-інформаційну мережу захищено панцирними плитами.

– Ну, гаразд, ходімо… – Кім перевірив спорядження обох скафандрів, підійшов до пульта кіберштурмана. Згідно з інструкцією, слід визначити свого можливого заступника.

– “Сіріус”, увага!

Ні, він таки чує! Знову спалахнуло зелене вічко:

– Слухаю вас, командире.

– Я покидаю борт корабля. Якщо не повернуся, всі права командира візьме на себе Аста, навігатор.

– Зафіксовано, командире.

– На борту людей не буде.

– Зафіксовано, командире.

– А тепер доповідай, що сталося?

– Доповідаю: я одержав…

І знову голос урвався, а по індикаторному табло перебігла буря хаотичних спалахів.

Кім з Астою перезирнулися.

– Мені чомусь моторошно… – неголосно сказала Аста. – Далебі, я зараз починаю розуміти страх наших далеких предків перед невідомим і нез’ясовним… Уже кілька хвилин мені вчувається голос… На диво знайомий розпачливий голос…

Кім прислухався. Ні, навколо стоїть мертва тиша, тільки через незбалансованість дії генераторів штучного тяжіння ледь-ледь вібрує підлога.

– Хтось кличе на допомогу! – Аста схопила Кіма за рукав скафандра, заплющила очі. – Слухай… Слухай… “Я – паралізований… поспішайте… поспішайте…”

– Заспокойся, люба… – Кім незграбно обхопив скафандр дружини, опустив прозорий щиток на її шоломі. – Заспокойся, це просто через перенапруження нервової системи.

Доки насоси висмоктували з шлюзової камери повітря, Кім з Астою мовчали. В їхній пригоді справді було щось незвичайне, – таке, що сягало за межі логічного аналізу. А може, то просто так здається? Може, люди п’ятого сторіччя Атомної ери просто звикли до невсипущого піклування про їхню безпеку, а тепер розгубилися, потрапивши в складну ситуацію?.. Думати про це було прикро, говорити – тим паче.