Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 1» онлайн - страница 89
Артур Конан Дойл
Однак ми знали, що над батьком тяжіє якась таємниця, якась небезпека. Він боявся виходити сам надвір і завжди наймав до Пондишері-Лодж охоронцями колишніх боксерів. Вільямс, що привіз вас сюди, — один з них. Він був колись чемпіоном Англії в легкій вазі. Наш батько ніколи не говорив нам, чого він боїться, але видно було, що його лякають люди на дерев’яних ногах. Одного разу він вистрелив з револьвера в чоловіка на дерев’яній нозі, що виявився звичайнісіньким крамарем. Щоб залагодити цю справу, нам довелося сплатити великі гроші. Ми з братом гадали, що то просто батькова примха, та наступні події змусили нас змінити свою думку.
На початку 1882 року батько одержав з Індії лист, що вразив його, наче блискавка. Він трохи не знепритомнів, коли розпечатав його за сніданком, і з того дня не вставав аж до самої смерті. Що було в тому листі, ми так ніколи й не дізналися; коли він тримав його в руках, я встиг помітити, що то — коротенька, абияк надряпана цидулка. Батько вже багато років слабував на нервову хворобу, але тепер йому явно стало гірше, і наприкінці квітня лікарі сказали нам, що надії на одужання немає; нас покликали до батька — він хотів сказати нам свої останні слова.
Коли ми увійшли до кімнати, батько сидів на подушках і важко дихав. Він попросив нас замкнути двері і підійти до ліжка з обох боків. Узявши нас за руки, він заговорив голосом, надщербленим хвилюванням і болем. Це дивовижне зізнання я спробую переказати його власними словами.
«Лише одна річ гнітить мою душу цієї врочистої хвилини, — промовив батько. — Це кривда, якої я завдав сироті, бідолашній Морстеновій доньці. Клята жадібність, що все життя була моїм гріхом, позбавила її скарбів — принаймні тієї частки, що по праву належить їй. Але я й сам ніколи не скористався ними — така сліпа, безглузда була моя жадібність. Саме почуття, що я володію ними, було для мене таким дорогим, що я не міг ні з ким поділити їх. Бачите ці перлові чотки біля пляшечки з хіною? Навіть із ними я не можу розлучитися, хоч і вирішив одіслати їй. Ви, мої сини, повинні віддати їй належну частку скарбів Аґри. Але нічого не посилайте їй, — навіть цих чоток, — поки я ще живий, бо буває, що навіть смертельно хвора людина одужує.
Я розповім вам, як помер Морстен, — вів далі він. — Багато років мій друг слабував на серце, але приховував це від усіх. Я один про те знав. В Індії ми завдяки щасливим обставинам заволоділи величезним багатством. Я привіз його до Англії, і Морстен, — тієї самої ночі, коли приїхав додому, — пішов просто до мене по свою частку. Зі станції він ішов пішки; до будинку його впустив мій вірний слуга Лал Човдар, якого вже нема на світі. Ми з Морстеном засперечалися, як поділити скарби, й почали сваритися. Розлючений Морстен скочив зі стільця; обличчя його раптом померкло, він притулив руку до грудей і впав горілиць, ударившися головою об краєчок скриньки зі скарбами. Коли я нахилився над ним, то з жахом побачив, що він мертвий.