Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 1» онлайн - страница 87

— До ваших послуг, міс Морстен, — повторював він тихим, високим голосом. — До ваших послуг, джентльмени. Заходьте, будь ласка, до моєї маленької келії. Кімнатка невеличка, міс, зате опоряджена до мого смаку. Оаза мистецтва серед огидної пустелі Південного Лондона.

Ми всі були вражені виглядом кімнати, до якої він запросив нас. У цьому похмурому будинку вона здавалася діамантом чистої води в мідній оправі. Стіни прикрашали розкішні шовкові завіси й гобелени, картини у важких рамах, східні вази. Килим на підлозі був бурштиновий із чорним, такий пухнастий і грубий, що ноги м’яко потопали в ньому, наче в моховинні. На килимі лежали дві великі тигрові шкури, що разом з величезним кальяном, який стояв у кутку на килимку, справляли враження східної пишноти. На майже невидимій золотій дротині посередині кімнати висіла срібна лампа у вигляді голуба. Вона горіла, виповнюючи кімнату тонкими, приємними пахощами.

— Містер Тадеус Шолто, — мовив чоловічок, так само сіпаючись і всміхаючись. — Так мене звуть. Ви — міс Морстен, а ці джентльмени...

— Це містер Шерлок Холмс, а це — доктор Ватсон.

— Доктор, он як! — зраділо вигукнув він. — А чи маєте ви з собою стетоскоп? Дозвольте попросити вас про одну ласку. В мене, бачте, є великі побоювання щодо мого мітрального клапана. Щодо аорти я спокійний, а от мітральний клапан... Я хотів би почути вашу думку про нього.

Я послухав його серце, але не знайшов ніяких вад, крім того, що чоловічок був страшенно чимось переляканий, — його трусило з голови до п’ят.

— Начебто все гаразд, — мовив я. — Вам нема чого тривожитися.

— Даруйте моє хвилювання, міс Морстен, — безжурно сказав він. — Я великий стражденник, і давно вже підозрюю, що з моїм мітральним клапаном щось негаразд. Я радий чути, що немає підстав тривожитись. Якби ваш батько, міс Морстен, щадив своє серце, він і досі був би живий.

Я мало не заліпив йому ляпаса — так роздратував він мене своїм брутальним, безцеремонним доторком до такої дражливої теми. Міс Морстен сіла, обличчя її зблідло — побілішали навіть вуста.

— Я серцем чула, що мій батько помер, — промовила вона.

— Я все можу вам пояснити, — відповів чоловічок. — Навіть більше: я виправлю допущену до вас несправедливість і зроблю це неодмінно, хоч би там що казав мій брат Бартолом’ю. Я дуже радий бачити тут ваших друзів не тільки як охоронців, а й як свідків того, що я хочу сьогодні сказати й зробити. Втрьох ми зможемо вчинити рішучий спротив братові Бартолом’ю. Але не треба ніяких свідків — ані поліції, ані понятих. Ми все владнаємо самі, не вплутуючи нікого стороннього. Ніщо не розсердить брата Бартолом’ю більше, ніж будь-який розголос.

Сказавши це, він сів на низьку канапу й допитливо втупився у нас своїми хворими, вологими блакитними очима.

— Зі свого боку, — мовив Холмс, — я ладен запевнити вас, що усе, що ви тільки-но скажете, далі мене не піде.

Я кивнув на знак згоди.

— От і чудово! От і чудово! — відповів чоловічок. — Дозвольте запропонувати вам чарку к’янті, міс Морстен? Чи, може, токаю? Інших вин у мене немає. Накажете дістати пляшку? Ні? Тоді, гадаю, ви не будете заперечувати, коли я закурю? Вам не заважатимуть легенькі пахощі східного тютюну? Я трохи нервуюсь, а мій кальян — найкраще заспокійливе.