Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 1» онлайн - страница 90

Артур Конан Дойл

Я довго й розгублено стояв, не знаючи, що робити. Спершу, звичайно, хотів покликати на допомогу людей, але зрозумів, що зараз є всі підстави підозрювати мене в убивстві. Смерть під час сварки, рана на голові — все це свідчило проти мене. До того ж поліційне слідство неминуче зацікавиться скарбами, а я нізащо не хотів розголошувати їхньої таємниці. Морстен сказав мені, що жодна душа в світі не знає, куди він поїхав. І мені теж здавалося, що нема потреби, щоб про це відала хоч одна душа.

Я все ще стояв над Морстеном, коли раптом, підвівши голову, побачив на порозі свого слугу Лал Човдара. Він прослизнув до кімнати й замкнув за собою двері. «Не бійтеся, саїбе, — сказав він, — ніхто не знатиме, що ви вбили його. Сховаймо його куди-небудь — і по всьому». — «Я його не вбивав!» — заперечив я. «Я все чув, саїбе, — мовив він. — Чув вашу сварку, чув звук удару. Але вуста мої запечатані. В домі всі сплять. Приберемо його звідси». І я врешті наважився. Якщо навіть мій слуга не вірить мені, то як я можу сподіватися, що в мою невинність повірять дванадцять дурних крамарів на лаві присяжних? Тієї ночі ми з Лал Човдаром сховали тіло, а через кілька днів усі лондонські газети заповнили вісті про таємниче зникнення капітана Морстена. З того, що я розповів вам, ви бачите, що мене важко в чомусь звинуватити. Але я заховав не лише тіло, а й скарби, які від того дня вважав за свою неподільну власність. Через те я хотів би, щоб ви це виправили. Нахиліться ближче до моїх уст. Скарби сховані...»

Цієї миті батькове лице страшенно змінилося: очі дико вирячились, щелепа одвисла, і він скрикнув голосом, якого я ніколи не забуду: «Не впускайте його! Заради Христа, не впускайте!» Ми обидва поглянули у вікно, куди він утупив свої очі. З темряви на нас зирило чиєсь обличчя. Я добре розгледів побілілий ніс, що притулився до шибки. То було бородате, люте обличчя з жорстокими очима й зціпленими вустами. Ми з братом кинулися до вікна, але той незнайомець зник. Коли ми повернулися до батька, голова його безсило впала на груди, а серце вже не билося.

Тієї ночі ми обшукали весь садок, однак не знайшли жодного сліду нічного вторгнення, крім відбитка однієї ноги на клумбі, якраз під вікном. Якби не цей єдиний слід, ми могли б подумати, що це дике, люте обличчя просто примарилось нам. Однак невдовзі ми відчули ще й інші ознаки того, що проти нас діють якісь таємні сили. Одного ранку вікно в батьковій кімнаті виявилось відчиненим, у шафах і скринях хтось усе поперевертав, а до письмового столу було пришпилено папірець із надряпаними словами: «Знак чотирьох». Що то були за слова і хто нас потайки відвідав, ми так і не дізналися. Як ми могли судити, нічого з батькових речей не пропало, хоч хтось і копирсався в них. Природно, що цю дивну пригоду ми з братом пов’язуємо з тим страхом, який усе життя не давав спокою нашому батькові, а для нас донині залишився загадкою.