Читать «Не судилось (панське болото)» онлайн - страница 18

(Сіда на колоду й замислюється). А проте чому кохання вадить? Павло каже: "Кохання, власне, тільки щастя; але сила його така, що поглине інчі поривання". Чи не справдовується це й на мені? Не може бути: кохання мусить ще окрилити чоловіка. Мене не кохання гризе, а непевність, розрада. Коли я звірюсь, то чому з тим коханням не піти мені поруч? Тільки нерівня... по розуму, по розвитку; чи порозуміємось душею? А рід мій... прийшлося б навіки порвати... Та ще, чи й любить вона мене? Часом, правда, назустріч вона спалахне вогнем, потупить очі, і голосок тремтить... Та це, може, й од незвички з паничем розмовляти? Хто її зна. Чому не вияснити всього - раз, та гаразд? Чого не зважусь я перерубати вузла сокирою? Або допитайсь, або тікай!

(Чути з-за млина пісню; Михайло схоплюється.)

Катря (за коном).

Тяжко, важко, а хто кого любить, А ще тяжче, хто з ким розстається!

Михайло. Боже мій! Пісня ця рве серце! Це її голос, - вона тут! Куди вже мені тікати? Та я ж люблю її, кохаю цілим життям моїм; вона мені наймиліща, найлюбіща!.. Та я оддав би всі розкоші, всі утіхи на світі, аби з нею бачитись, аби дивитись на її зіроньки-оченята!

Вихід  Х

Михайло   й  Катря. 

Катря (йде з того боку по мосту і зупиняється коло млина).

А ще тяжче, хто з ким розстається, Ох, і муки-горя набереться!

Михайло (хутко йде через міст до млина). Ні, треба це покінчити: пан або пропав! (До Катрі). Катрусю, здорова була! (Подає руку).

Катря (аж затремтіла). Здрастуйте!

Михайло. Яку смутну пісню співала ти, аж за серце бере!

Катря. Так собі... Чого ви довго не були?

Михайло. Нездужалось. А що? Матері хіба гірше?

Катря. Ні, хвалити бога, матері краще... а так...

Михайло. Так ти і без матері згадала мене? Спасибі! (Бере її за руку).

Катря. Кого ж і згадувати? Я, може, і вдень і вночі молюсь за вашу ласку, за добрість.

Михайло. Спасибі; ти щира душа. Тільки не величай мене: всякий те зробить, а ще надто тому, хто дорогий йому, любий.

Катря. Ні, не всякий.

Михайло. Далебі, всякий; більше для себе і робиш! (Придивляється). А чого ти так зблідла? Може, слаба?

Катря. Ні, нічого. 

(Сідають під млином.)

А ви швидко звідсіль поїдете?

Михайло. Через місяць.

Катря. Так швидко уже!.. А там довго будете?

Михайло. Цілу зиму, аж до весни.

Катря. Господи, як довго! (Зітха).

Михайло. Певно, як вернуся уже, то застану тебе молодицею. Я чув, що ти, либонь, заміж виходиш?

Катря. Хто вам казав?

Михайло. Мати казала про Ковбаня, і Аннушка.

Катря (палко). Не вірте їм! Я заміж нжоли не піду.

Михайло. Чом?

Катря. За нелюба - зроду!

Михайло (радо). Хіба ти не любиш Дмитра? 

(Катря мовчить.)

Ти мені вибач, Катрусю, що я про такі речі питаюсь; це з приязні тільки - вір мені!