Читать «Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов» онлайн - страница 2
Unknown
- Спокійно, тільки спокійно! Нема в тебе чогось попоїсти? Наприклад, тюфтельок? Або, може, торта з кремом?
Малий похитав головкою:
- Ні, мама сьогодні не смажила тюфтельок. А торт у нас буває тільки на іменини.
Карлсон пирхнув.
- І що це за люди? «Тільки на іменини...» А коли [380] приходить давній приятель, що не бував місяцями? Твоїй мамі годилося б подумати, чим його зустріти.
- Так, але ж ми не знали...- почав Малий.
- Не знали! - обурився Карлсон.- Ви повинні були сподіватися! Повинні були сподіватися, що я можу прилетіти сьогодні, і твоїй мамі вже цього мало бути досить, щоб вона одною рукою ліпила тюфтельки, а другою підбивала крем.
- На підобідок у нас сьогодні була ковбаса,- знітився Малий,- може, хочеш...
- Ковбаса, коли приходить давній приятель, що не бував місяцями?! - Карлсон знову пирхнув.- Ну, звісно, як зв'яжешся з такою родиною, то навчишся обходитись абичим... Неси сюди ковбасу!
Малий щодуху помчав до кухні. Мами не було вдома, пішла до лікаря, і він не міг її спитатися за ковбасу. Але ж як було не пригостити Карлсона! На тарілці лежало ще п'ять кружалець, і Малий забрав їх усі.
Карлсон накинувся на ковбасу, мов шуліка. Він напхав повен рот і начебто був цілком задоволений.
- Ну,- сказав він,- щоб ковбаса мені страшенно смакувала, не можу сказати. Звісно, це не те, що тюфтельки, але від декого чогось путнього годі й чекати.
Малий збагнув, що то він «дехто», тому швидко звернув мову на інше.
- Гарно тобі було в бабусі? - запитав він.
- Так гарно, що й сказати не можна. Тому я й не думаю нічого казати,- відповів Карлсон, жадібно вминаючи ковбасу.
- Мені також було гарно,- сказав Малий і почав розповідати Карлсонові, що він робив у бабусі.- Моя бабуся така добра, така ласкава. Ти б навіть не повірив, як вона зраділа, коли я приїхав. Вона страх як міцно обняла мене.
- Чого це? - здивувався Карлсон. [381]
- Бо вона любить мене, розумієш,- пояснив Малий. Карлсон перестав жувати.
- Ти, звісно, не віриш, що моя бабуся любить мене ще дужче, га? Не віриш, що вона кинулась до мене і обняла так, що в мене аж лице посиніло, тільки з великої любові до мене, не віриш, га? То я скажу тобі, що в моєї бабусі руки немов залізні, і якби вона притиснула мене ще на сто грамів дужче, то я б не сидів тепер тут, бо було б по мені.
- Невже? - здивувався Малий.- Яка ж у тебе бабуся, що так обнімає!
Він сказав Карлсонові, що його бабуся не обіймає так міцно, але все-таки любить його і завжди ласкава з ним.
- Хоч вона часом буває найдокучливіша в світі,- докінчив Малий, трохи подумавши.- Ходить і надокучає: [382] то загадує міняти шкарпетки, то забороняє битися з Лассе Янсоном, то ще щось.
Карлсон відсунув від себе порожню тарілку.
- І ти, звісно, не віриш, що моя бабуся ще надокучливіша, га? Не віриш, що вона накручувала будильника і схоплювалася щодня о п'ятій годині, щоб мати час надокучати мені: то я мушу міняти шкарпетки, то не повинен битися з Лассе-Янсоном...