Читать «Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов» онлайн

Unknown

Annotation

Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

Астрід Ліндгрен

Зміст

Знов удома

У Карлсоновій хатці

Карлсонова пригода з булочками

Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками

Карлсон і телевізор

Карлсонів дзвоник

Невеличкий привид із Васастаду

Карлсон не привид, а просто Карлсон

Значна дама, що ходить і літає

Вродливий, розумний і до міри затовстий

Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

Астрід Ліндгрен

Карлсон прилітає знов

Переклад Ольги Сенюк

Джерело: А.Ліндгрен. Пеппі Довгапанчоха. Малий і Карлсон, що живе на даху. К.: Веселка, 1990. 620 с. С.: 379-494.

OCR & Spellcheck: SK (ae-lib.org.ua), 2004

Це друга частина трилогії. Справжня назва: Карлссон, що живе на даху, прилітає знову.

Зміст

Знов удома

У Карлсоновій хатці

Карлсонова пригода з булочками

Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками

Карлсон і телевізор

Карлсонів дзвоник

Невеличкий привид із Васастаду

Карлсон не привид, а просто Карлсон

Значна дама, що ходить і літає

Вродливий, розумний і до міри затовстий

Знов удома

В селі було чудово. Малий цілими днями грався і майже не згадував про Карлсона. Та як канікули скінчилися і він повернувся до Стокгольма, то, тільки-но пе-пеступивши поріг, зразу спитав:

- Мамо, а ви ні разу не бачили Карлсона?

- Ні, не бачила. Адже він полетів собі геть.

- Навіщо ви так кажете,- дорікнув її Малий.- Я хочу, щоб він і далі жив на даху. Він повинен вернутися.

- Але ж ти маєш тепер Бімбо,- намагалася заспокоїти його мама. Вона гадала, що пора б уже Малому забути про Карлсона.

Малий погладив Бімбо.

- Звісно, Бімбо дуже гарний, але він не має пропелера і не може літати. Та й гратися з Карлсоном цікавіше.

Малий помчав до своєї кімнати й відчинив вікно.

- Карлсоне, ти там? - гукнув він з усієї сили. Проте відповіді не було.

А назавтра в Малого почалось навчання в школі. Тепер він був у другому класі. Після обіду він щодня сидів у себе в кімнаті й готував уроки. Вікно Малий тримав відчинене, щоб почути, коли часом загуде щось так, як Карлсонів моторчик. Проте гули тільки машини на вулиці та ще інколи літаки, пролітаючи над дахами. А Карлсонового моторчика так і не чути було. [379]

- Він таки полетів геть,- сумно зітхав Малий.- І ніколи вже не повернеться.

Вечорами хлопчик лежав і думав про Карлсона, а часом і схлипував нишком під ковдрою, щоб ніхто не бачив. Так минали дні: то школа, то уроки, а Карлсона все не було.

Якось надвечір Малий сидів у кімнаті і давав лад своїм маркам. В альбомі в нього зібралося вже багато марок, але частину ще треба було наліпити. Малий узявся ліпити їх і швидко впорався. Лишилася тільки одна марка, найкраща - її він відклав наостанок. То була німецька марка з Червоною Шапочкою і вовком. Вона страх як подобалась Малому.

Він поклав її перед собою на столі. І враз почув за вікном гудіння. Таке гудіння, немов... о, справді, схоже на Карлсонове! І то таки був Карлсон. Він шугнув просто у вікно й вигукнув:

- Ге-гоп, Малий!

- Гей-гоп, Карлсоне! - гукнув Малий. Він схопився з місця, радий-радісінький, і стежив, як Карлсон двічі облетів лампу під стелею і врешті приземлився перед ним. Тільки-но Карлсон спинив моторчика, крутнувши за ґудзика на животі, як Малий кинувся обіймати його. Та Карлсон відіпхнув його пухкою ручкою і сказав: