Читать «За чарівною квіткою» онлайн - страница 32
Олесь Бердник
— Множ, множ! Скільки часу крихти в роті не було, а ти хочеш, щоб я рахував!.. Множте самі…
— Сказав би краще, що не вмієш! Арифметики не знаєш! — обурився Вася.
— А ти вмієш? — огризнувся Сеня,
Юлька підвела замурзане обличчя, поглянула на небо, потім на товаришів, знизала плечима.
— Папір потрібний, — сказала вона.
— Папір, олівець, парту, — єхидно прошипів Вася. — Я пішов смажити рибу, а ви множте!.. Юлька, дай сірники!
— На!
Вася взяв коробочку і, не дивлячись на дівчинку, яка продовжувала рахувати на піску, почав збирати хмиз. Потім він розпалив огонь і, вийнявши маленький складаний ножик, почистив минька і двох великих окунів. Сеня, ковтаючи слину, невідривно дивився на його роботу.
— Ех, треба було хліба взяти, — бурмотів він.
— Чого втупився? — розсердився Вася. — Допомагай Юльці…
Вирізавши лозину, він наштрикнув минька і, поволі повертаючи, підсмажив його на вогні. Почувся запах смалятини. За кілька хвилин Вася обсмалив три рибини і урочисто поніс їх до друзів, поклавши на великий лопух.
Юлька переможно подивилася на Васю.
— Вирахувала…
— Скільки? — удавано байдуже запитав Вася, приховуючи цікавість і ніяковість.
— Дві тисячі вісімсот тридцять два…
— Ого! — похитав головою Сеня.
— Що — ого? Більше ходили! Давайте поїмо і в путь!
Вася роздав кожному по рибині. Юлька гризнула окуня, скривилась, сплюнула.
— Несолона, — поскаржилась вона.
— Це що тобі — дома чи як? — образився Вася. — Де я солі візьму?
— А мені добра, — заявив Сеня, апетитно уплітаючи минька.
Скоро сніданок був закінчений. Друзі загасили огонь і закрокували вздовж кручі на схід попід розкішними кущами калини, глоду і крислатими дубами.
ОСТАННІ ЗАГАДКИ
Кроки лічила Юлька. Вона йшла позаду Васі і просила його зупинятися через кожні сто кроків, щоб зробити позначку на лозині. Нарешті, потрібна кількість кроків була пройдена. Діти зупинилися в густому гаю, де росли дерева різноманітних видів. Ліворуч простягалося болото, густо поросле очеретом і білою лозою, праворуч — та ж сама висока круча.
Вася розгорнув папір, розгублено почухав потилицю. Юлька зацікавлено поглянула на нього.
— Ще щось є?..
— Хай йому біс, — сердито відповів Вася, — Поки доберешся до тих скарбів, то й дух вилетить… Послухай, що тут написано… «Відшукати дерево сімейства відкритонасінних, залізти на нього і в гнізді хижою птаха взяти наступні вказівки. Біля потрібного дерева росте два куші шипшини»…
— А чого сама квітка не летіла до скарбу? — обізвався Сеня. — Так було б простіше!..
— Чого, чого? — похмуро відповів Вася. — Звідки я знаю. Так треба, мабуть! Та й зараз день! Вдень її не видно!..
Він занепокоєно озирнувся навколо.
— Хіба ж тут знайдеш потрібне дерево!
— А чого ж! — заспокоїла Юлька. — Гай не такий уже й великий. Давай пошукаємо…
— А яке ж з них буде відкритонасінне? — стурбовано запитав Вася, поглядаючи на Сеню, Той, роздумливо дивлячись вгору, на верховіття дуба, поцмокав губами, захитав головою.
Не знаю… Щось пам’ятаю, ніби вчитель говорив у школі. На уроках по природознавству…