Читать «За чарівною квіткою» онлайн - страница 30

З великого дупла з’явилася голова Сені. Він мав дуже смішний вигляд. Порохно з дупла поналазило в його чуб, обличчя було замурзане, куртка розірвана. Він чхнув, закректав і виліз зовсім, розгублено озираючись навколо. Слідом за ним вискочила Юлька. Її коси смішно стирчали, мов ріжки.

— Що трапилось? — запитала вона.

— Погляньте! — відповів Вася, вказуючи на схід.

Справді, недалеко від них виростала з лісових хащів висока круча, нависаючи над невеликим озером з прозорою спокійною водою. Вона була червоного кольору, як і говорилося в плані.

ТАЄМНИЧИЙ ПЛАН

Над зубчатим краєм ялинового лісу з’явився шматок сонячного кружала. Він бризнув веселим потоком сліпучо-рожевого проміння. Через хвилину все навколо було залите чарівними фарбами літнього ранку. Кожне дерево, кожен листочок, всяка травинка, здавалось, заворушились і простяглись назустріч животворному сонцю. Озеро спалахнуло багряним відблиском, захвилювалося, — то десь посередині, граючись, вистрибнула з води велика рибина і знову пішла в глибину.

Діти отямились від неповторного враження і поглянули на кручу. Вона справді була червона. Сумніву не було — це те місце, про яке говорилося в таємничому плані.

— Ну, давай скоріше, — поторсав Сеня Васю за рукав. — Де наша сулія? Як там далі?

— Чого ти поспішаєш? — огризнувся Вася. — Все одно про нашу подорож уже взнали… Нічого не поможе!

— Нема більш сили терпіти, — скривився Сеня. — Треба скоріше відшукати карб і вибиратися з лісу, бо ми попухнемо з голоду…

Юлька з докором подивилася на Сеню.

— Як тобі не соромно! Тут таке діло, а ти про їжу… Можна й потерпіти!

Сеня надувся, сердито засопів носом, але промовчав.

— Гаразд! — заспокійливо обізвався Вася. — Потерпи трохи. Я зараз наловлю риби в цьому озері, і насмажимо…

— На чому ти її насмажиш? — недовірливо запитав Сеня.

— На вогні! Наштрикнемо на лозину і засмажимо…

Сеня скептично знизав плечима. Вася, не відповідаючи на цей образливий жест, почав роздягатися. Залишившись в трусиках, він поліз у воду, заухав, потім добрався до густого куща темно-червоної лози і почав мацати серед коріння. За хвилину він викинув на берег невеликого окуня. Рибина впала біля Юльки і, підстрибуючи, намагалася добратися знову до води.

— Ні! Не втечеш! — захоплено закричала дівчинка, хапаючи окуня за зябра. Вона виламала лозину і наштрикнула рибину на неї в отвір між зябрами. За цей час Вася викинув ще одного великого окуня. Скептичний вираз на обличчі Сені зник і він теж з нетерпінням дивився на голову Васі, яка стриміла над корчами.

— Миньок! Миньок! — раптом закричав Вася, захльобуючись водою. Він довго возився під великим корчем, пускаючи бульби ротом, але боротьба з миньком закінчилась перемогою рибалки. Очі його перетворилися в сяючі радістю щілинки, і він виніс на берег велику чорну рибину, яка шалено звивалася в його руках. Вона була наштрикнута на ту ж лозину.

Вася знову поліз у воду. Над озером раз у раз лунали переможні голоси дітей. На низці було вже десять рибин. Вася посинів, замерз і, нарешті, вирішив закінчити лов.