Читать «Академія пана Ляпки» онлайн - страница 39

Матеуш весь час кружляв над нами, зазирав у кожну шпарину, квапив нас, стежив, щоб ми робили все якнайкраще.

Ніщо, здавалося, не завадить нам довести роботу до кінця.

Та сталось інакше.

На чистій, щойно натертій підлозі в кабінеті пана Ляпки хтозна-звідкіля з'явилася чорнильна калюжа. Із подушок, що провітрювались у дворі, вилетів пух і обліпив килими, канапи, крісла, одежу, отож усе довелося чистити знову. Здавалося, чиясь невидима рука порозпанахувала подушки ножем. Та це ще не все. Постелі, занавіски, білизна в спальні були вимазані сажею. Один з Адамів, присівши на канапу, роздер штани, бо під оббивкою стирчали гострі цвяхи.

Стільці були обквецяні клеєм. У ванній хтось поодкручував крани, і вода затопила не тільки ванну, а й кухню; пан Ляпка мусив озутися в глибокі галоші.

Ми ніяк не могли збагнути, хто все це коїть. Було прикро, що робота зводилася нанівець, і ми підозріло позирали один на одного.

По обіді все з'ясувалося.

Піднімаючись на другий поверх, Артур побачив крізь прочинені двері, що Алойзі перерізає ножицями електричний провід. Артур негайно покликав мене. Вгледівши нас, Алойзі недорікувато засміявся, але й далі робив своє.

Я вихопив у нього ножиці. Це його так розлютило, що він пхнув ногою столика й перевернув його разом з усім, що на ньому стояло.

— Алойзі, схаменися! — вигукнув Артур.

— Не хочу схаменутися! — заволав Алойзі.— Я буду все ламати, бо мені так подобається. Це я вилив чорнило, я порозпорював подушки, я вимазав усе в сажу. І що ви мені зробите? Нічого! Тільки спробуйте заважати, я спалю всю вашу казарму. Ясно?!

Ми перелякалися й побігли на кухню — скаржитись панові Ляпці.

З несподіванки він випустив із рук торта.

— Я знав, Алойзі щось та накоїть,— заклопотано сказав він.— Жахливо. Але дайте йому спокій, хлопчики, тут винуватий механізм. Алойзі навмисне зробили таким. Це діло Філіпових рук. І тут я безсилий. Розумієте? Без-си-лий!

Запала тривала мовчанка. Потім пан Ляпка заговорив знову:

— Механізм Алойзі — для мене загадка. Це Філіпова таємниця. Ми маємо бути поблажливі й терпеливі. Адже, правду кажучи, він усіх вас обійшов у науках. Це просто чудо. Він уже навчився всього. Ба навіть розмовляти по-китайськи. Я підозрюю, це він з'їв мого китайського словника. Ніде не можу його знайти... Гадаю, Алойзі і сам схаменеться, побачивши, що на нього не зважають.

Ми понуро вийшли з кухні.

Анатоль видався нам славним хлопчиною і щирим товаришем, а Алойзі був просто нестерпний. Він кепкував з нас, зухвало розмовляв з паном Ляпкою, не давав нам уночі спати, висмикував Матеушеві з хвоста пір'я. Спочатку ми не звертали на нього уваги, та невдовзі стали уникати його, отож дозвілля він проводив самотою чи в товаристві Анатоля, якого завжди мучив, бив і щипав.

Алойзі був жахливим створінням, хоч і виказував великі здібності.

Треба було на якийсь час відвернути його увагу. Я вирішив пожертвувати собою в ім'я загального діла й покликав його в парк ловити щигликів.

Алойзі згодився. Ми зірвали кілька будяків для принади, поставили сільце, а самі засіли в кущах.