Читать «Академія пана Ляпки» онлайн - страница 38

— Алойзі вже ходить?

— Він розмовляє?

— Що робить пан Ляпка?

— Коли він зійде вниз?

— А що в Алойзі у голові?

— Він навчився мислити?

Я розповів про все, що бачив, і заходився їсти, щоб швидше вернутися до лікарні.

Коли я доїдав десерт, з коридора долинули кроки. Двадцять пар очей втупилися в двері.

Ті тихо розчинились, і ми побачили Алойзі, якого підтримував пан Ляпка.

Боязко й невміло переставляючи ноги, Алойзі прямцем ішов до нас, повертаючи голову то в той, то в той бік і химерно розмахуючи лівою рукою.

— Ось він! — урочисто вигукнув пан Ляпка.— Познайомтеся з новим товаришем.

— Добридень, Алойзі,— привітався Анатоль, захоплено дивлячись на ляльку.

— Здрастуй,— відповів Алойзі, заїкаючись на кожному складі.

— Скажи, як тебе звати! — гукнув йому над вухом пан Ляпка.

— А-лой-зі Ку-ку-ку...— раптом закував він, повторюючи перший склад свого прізвища.

Пан Ляпка розкрив йому рота й загвинтив якогось гвинтика під язиком.

— Ану спробуй ще раз.

Алойзі з полегкістю зітхнув і відповів плавніше:

— Алойзі Ку-ку-рі-ку. Мене звати Алойзі Ку-ку-рі-ку.

— Чудово! — заплескав у долоні пан Ляпка.— Дивовижно! А тепер сідай до столу. Хлопці, дайте йому чогось поїсти.

Алойзі так само повільно, обережно підступив до столу, сів на стілець і сказав глухуватим голосом:

— Дай-те мені їсти.

Один з Антоніїв подав йому тарілку з макаронами й виделку. Алойзі незграбно затис виделку в кулаці й заходився їсти. Макарони падали на підлогу, вилітали з рота. Але ті, що попадали в рот він охоче жував і ковтав.

— Смачно! — сказав Алойзі, коли тарілка спорожніла.

Він досить швидко навчився і їсти, й ходити, й розмовляти. За годину Алойзі вже компонував складні речення. А ввечері завів із паном Ляпкою тривалу розмову про академію.

Другого дня ми повели його гуляти в парк. Ходив він уже як усі й навіть спробував бігти з Анатолем наввипередки, проте перечепився ногою за ногу і впав.

Він навчився їсти ножем і виделкою, а на третій день сам умився, зачесався і вдягнувся.

За тиждень нікому й на думку не спало б, що Алойзі — звичайна лялька, яку оживив пан Ляпка.

******************************Казка про місячних жителів************************

Коли ми вранці своїм звичаєм принесли панові Ляпці наші сонні люстерка, він урочисто оголосив:

— Слухайте, хлопчики! Завтра, рівно об одинадцятій ранку, в нашій академії почнеться велике свято. Ви, певне, здогадуєтесь, у чому річ. Я розповім, що бачило моє праве око на Місяці, тобто казку про місячних жителів. Я запросив на свято всі сусідні казки і втричі збільшив шкільний зал, щоб усім вистачило місця. На сьогодні призначаю прибирання. Ви маєте бути причесані, ошатні, гарні. В академії наведіть бездоганний порядок. По вказівки звертайтеся до Мате-уша. Я готуватиму частування. Прошу мені не заважати. Сподіваюсь, на вас можна покластися?

— Можна, пане професор! — відповіли ми хором. І тут-таки взялися до роботи.

Одні вибивали крісла й килими, другі натирали підлогу, треті мили вікна, замітали алеї, чистили взуття, четверті купалися. Одне слово, повсюди кипіла робота.