Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 83
Іван Ковтун
- В Загс? - вивів із задуми його шофер.
- Ні, везіть додому, Клочківська 17.
……………………………………………………………………………………………………………………………
Рівно о 12-ій ночі Аскольд завмер біля знайомих дверей на Басейній 15. Ще обережніше, ще ніжніше аніж удень, торкнув дзвоника.
- Хто там? - озвався згодом голос матері.
- Я, Майя дома?
- Немає, - сердито озвалась мати.
- І не приходила?
- НІ.
- Пробачте, а на якому заводі вона зараз працює?
- Не знаю.
Аскольд вийшов на вулицю. Біль стиснув серце. До чого дійшов, навіть дверей не відхилили! А раніше був найбажанішим гостем. Щось скоїлось, а що? Голову охопили тривожні думки.
На ранок о 5 годині Аскольд уже шпацирував по Басейній, сторожко вдивляючись у знайомий під’їзд. Повільно минали хвилини, години, ожила вулиця - Майї не було.
Побачивши, що його з вікна помітила мати, завернув у завулок і вже з завулку вартував двері.
Вартував аж до полудня - Майї не було.
Біля кіоску пообідав тістечком і запив сельтерською водою. Їв і косо поглядав на під’їзд, чи не з’явиться знайома дорога постать.
Провартував так аж до вечора. Майї не було. Не було й до ранку.
Ляк охопив юнака - щось трапилось? Наважився піти знову до матері. Підійшов до дверей і рішуче подзвонив.
- Хто там? - озвався чужий голос.
- Хто-небудь з Натанзонів є?
- Немає, а хто ви?
- Та я знайомий їх.
- Може, Горський?
- Так.
- Тоді ось вам лист.
Двері відхилилися, й якийсь чоловік простяг йому конверта. Схвильовано розгорнув Аскольд папірець, і густа фарба сорому заграла на блідих щоках. На папірці стояло:
«Нас немає вдома. Дуже просимо більше не турбувати».
Розгубився. Що ж робити? Мабуть, щось скоїлось страшне.
«А може, Майї вже немає», - спалахнула болюча думка.
- Як же довідатись? - звернувся сам до себе. - Правда, адресний стіл, який же я...
* *
*
- Майя Йосипівна Натанзон? - перепитав стомлено службовець адресового стола.
- Так, мешкала на Басейній 15, кв. 2, - хвилюючись відказав Аскольд.
Службовець перегорнув купу потертих карток і нарешті повільно висмикнув одну синього кольору.
- Так, є, - протяг він, - «Асторія», 433 кімната, з Басейної переїхала 2 місяці тому.
Аскольд полегшено зітхнув.
……………………………………………………………………………………………………………………………
Всі клітинки Аскольдового організму виспівували: Майя, Майюся, Майюнчик!
Ото сюрприз буде, не попередивши прийде, постукає у двері й враз:
- Аскольде!?!?!
У Аскольда аж туманіло в очах при думці, що ось зараз він побачить любу дівчину.
На Театральній площі, біля «Березоля», очі привабила барвиста купа квітів. Подумав: «Майюнчик так любить квіти». Прожогом, так, ніби їх зараз розберуть, Аскольд підбіг до перекупки:
- Всі! - кинув він. - Скільки?
Букет опинився в його руках.
На розі Тевелевого майдану побачив волошки. «Майюнчик же так любить блакить». Волошки приєднались до троянд.