Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 82
Іван Ковтун
Не стали лише перед пролетарським судом Ерґе, Самборський-Пауль, Люр і Трудлер, бо вони загинули під час бою.
Свідками також, як нам відомо, на процесі були Горський і Марич. Аскольд не міг персонально бути на процесі, бо лежав ще хорий і лише в кінці травня зміг нарешті прибути до Харкова й...
Я бачу, читачу, ви хочете мені підказати:
- І, звичайно, одружився з Майєю, й роман закінчився поцілунком.
От і не вгадали.
Але не кваптесь. Я бачу, Аскольд вам подобається. Подобається він і мені. Отже, давайте краще присвятимо йому ще один спеціальний і останній розділ.
* *
*
Поїзд Москва - Севастополь спинився під дахами Харківського вокзалу. З запорошеного бурого вагона № 10 з кіноапаратом в руках вихопився без кашкета, з чисто виголеною головою, схудлий юнак.
Очі йому збуджено блищали, а лице сяло нетерплячкою й поривністю. Він як навіжений, штовхаючи й збиваючи з ніг пасажирів, подався до виходу, добіг до проходу, спритно кинув квиток контролерові і, не встиг той розтулити рота, як юнак уже майнув біля других дверей.
Він вискочив на площу й помчав до таксі, оточеного гамірливим гуртом людей, що претендували на першенство і, допомагаючи словами своїм рухам, намагалися продертись всередину машини.
- Громадяни, пожалуста, ну що ви робите, машину зламаєте! Мі-лі-ціо-нер! - репетував шофер, але голос його губився в лементі претендентів.
- Я перший!
- Брешете!
- Мерзотник, я до хорої дружини!
- Не пущу!
- Пустіть, моя черга!
- Моїй дружині руку одрізали, я в лікарню!
- Що там руку, моїй дві!
- Моя черга!
- Катісь, моя!
- Моя!
Юнак підскочив до гурту, було й собі гукнув:
- Я перший!
Але на нього навіть не звернули уваги. Тоді він зрозумів, що продертися з цього боку у дверці таксі справа безнадійна й може пошкодити здоров’ю. І побачивши, що з другого боку машини розчинене вікно, прожогом метнувся туди і спритно кинув апарат, миттю мотнувши в повітрі ногами і опинився й сам в таксі.
Гурт ошелешено вирячив очі й на мить вщух лемент.
- Басейна 15, а звідти в Загс! - несамовито скрикнув і юнак.
Зраділий шофер дав хід, і таксі рвонулося вздовж вулиці.
...Схвильованими кроками юнак підвівся знайомими сходами на другий поверх і навіть перестав дихати, коли торкнув ґудзик електричного дзвоника.
Двері відчинила літня жінка.
- Майя дома? - ледве вимовив юнак.
Жінка насупила брови й сухо, неприязно кинула:
- Немає.
- А де ж вона?
- На заводі.
- На за-во-ді?
- Так, вона зараз там, на заводі працює.
- А дома коли буде?
- Не знаю, - ще неприязніше відповіла жінка.
- Та що ви, Віро Михайлівно, не впізнаєте мене, чи що? Я Аскольд, - стривожено запитав юнак.
- Чого ж, упізнала, - буркнула жінка й додала. - Вона, мабуть, буде о 12-тій ночі дома, якщо не заночує в подруги.
- А хто її подруга, може, я знаю де це?
- А я почім знаю, - нетерпляче мовила жінка, даючи відчути Аскольдові, що їй ніколи з ним розмовляти.
- Ну, бувайте, - сумно хитнув головою хлопець.
Жінка щось буркнула й хутко грюкнула дверима. Аскольд довго, замислено стояв на сходах, ображений поведінкою матері Майї, а разом стривожений за дорогу любу дівчину. Може, з нею що трапилося, й вони не хотять про це йому говорити. Так чого ж тоді така зла неприязнь. Може, він чимсь завинив. У задумі сів у таксі, поринувши у невеселі думки.