Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 52

Горський знав це добре, тому так поспішав до Вановари. Ладен був дістатися факторії якнайскоріше за всяку ціну. Ще трішки, й експедиція запізнилася б, тоді довелося б чекати зимового шляху. Але й зараз треба поспішати. Уперед, невтомно вперед!

* *

*

За два дні збудували три човни. Професор сам допомагав пиляти сосни, волоком, вкупі з робітниками, тягав їх до факторії. І коли човни були вже готові, весна не забарилась прийти й сюди.

Крига на Катанзі з гуркотом затріщала, почала колотися, і за день поповзла геть униз.

Погожим ранком на воду пустили «Болід», «Комету», й «Аероліт» (ідея Аскольда). Перевантажили груз і, коли все було готове, професор урочисто, з першого човна, махнув прощально рукою. З берега загукали:

- Щасливої дороги!

Аскольд схопився й жалібно подивився на Павла. Той запитав:

- Що таке?

- Лист!

- Який лист?

- Майї!

- Що?

- Лист Майї забув надіслати.

- Як же ти забув?

Аскольд почервонів і тихо, збентежено, відповів:

- Та я, бач, забув... написати. - І вже сміливіше додав: - От я йолоп, так йолоп!

* *

*

Шалена течія мчала човни до гирла Чамбе - правого допливу Підкаменної Тунгуски. В гирлі професор наказав повернути човни вгору. Почався найтяжчий перехід. Треба було плисти проти весняної течії.

Весла не допомагали, човни уперто зносило вниз, налагодили лямку, впрягалися по черзі і, слизьким берегом, попід стрімкими скелями, обминаючи валіж, тягли човни вперед.

Пройшовши двадцять кілометрів, губили рештки сили і падали безтямно біля вогнища.

На п’ятий день зі Сходу й Заходу до річки підступили високі пасма Буркана. Професор пізнав їх гостроконечні голі верхів’я. Він не помилився, це вірний й найлегший шлях до місця падіння аероліту, ось і знайомий, стиснутий в обіймах каменю, скажений поріг.

Табір розташувався за кілометр від порогу і професор, чатуючи вогнище, забувши втому, суворо до пізньої ночі прислухався до зловісного грохоту валів.

На ранок підійшли до порогу. Швидко розвантажили човни і порожняка почали перетягувати по одному на високий заловок порогу.

Аскольд прип’явся до високого берега і націлився кіноапаратом знімати перехід.

Найбільший «Болід» витягували тричі й тричі шальні струмені кидали його назад у водоворіт до скажених мертових товкунців.

Вчетверте, напруживши до болю мускули, ледве-ледве перетягли човен.

Взялися за другий.

Робітник ніяк не міг справитися зі стерном, човен крутило й кидало на всі боки. Враз професор скинув кожуха й нервово вигукнув:

- Слухайте, вилізайте, дайте я спробую!

Човен підтягли до берега. Горський сів на корму.

- Тягніть! - скомандував він і щосили наліг на стерно.

Човен хистко пішов до порога. Півчовна вже було на заловкові, як враз скаженюща течія хлюпнула на «Комету». Човен крутнуло, повернуло боком до течії, ще хвилина - і всі побачили, як блиснуло дно й Горський зник у водокруті.

Ніхто навіть не скрикнув. Помертвіли обличчя - всі бачили, як в страшних хвилях стрибав перевернутий човен, а згодом біля самого порогу виринула голова Горського.

Ще мить - і Марич, мабуть, кинувся б у воду. Але його схопив за руку Самборський і, пхнувши назад на берег, хутко почав скручувати в кільце линву. Скрутивши, розбігся й щосили, рвучким розмашистим рухом, як ласо, кинув у річку. Кінець кільця впав на голову Горського. Вчений підвів руки, схопив кінець, і знову на мить зник під водою.