Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 17

Ляйстерд не хотів розлучатися з Ерґе, й запропонував їхати до себе в Америку. Ерґе не згодився покидати підприємства, гадаючи, що вихори повстань швидко вщухнуть, і, випровадивши до Америки розгублену вкрай Ґіну, лишився в Сибіру.

Прибув Ерґе до Америки не скоро (всі були певні, що його немає вже на світі), аж через три роки, коли рештки банд і генеральських армій було розгромлено й розвіяно регулярними частинами Червоної Армії. Що робив Ерґе в цей час - невідомо. Він лише приніс Ляйстерду підтвердження, що його концесії й майно націоналізовано й повернути їх марна надія.

За час розлуки багато змін у житті зазнала й Ґіна - Ерґе застав її вже визначною співачкою. Такій блискучій кар’єрі допомогли чистий і добре поставлений голос (Ґіна ще в Петербурзі брала лекції у знаменитого професора), уперта праця й гроші містера Ляйстерда. Преса на диво (гроші як відомо, творять чудеса) прихильно зустріла виступи Реґіни Марич, переказуючи більше її автобіографію - трохи правдиву, трохи вигадану, часто вміщала портрети, й Ґіна за якихось три роки стала прем’єршею визначних найаристократичніших мюзик-голів Нью-Йорку.

Зустріч з Ерґе була холодна, але пристойна, й вони, якось сами того не помічаючи, знов стали подружжям. Основним чинником, що тримав їх одне біля одного, було дороге ліжко з червоного важкого дерева.

...Стрічка спогадів увірвалася на сьогоднішні дні. Ґіна лежала нерухомо, без думок. Згодом відчула, як млосна туга лягла на груди й стиснула все тіло важкими обіймами.

З глибокої темряви виринув образ незграбної людини з сірими хорошими очима й тихо прямував до ліжка. Ґіна звела руки й заклала за голову, й ніжно, пошепки сказала до темряви:

- Милий, хороший.

З очей по щоках поповзли два гарячих струмочки, й груди конвульсійно схитнулися.

Десь за дверима почулися кроки - впізнала Ерґе. Миттю підвелася з ліжка й навшпиньках пішла до дверей, замкнула, повернулася до ліжка й стала напружено чекати знайомого стуку в двері.

Кроки пролунали зовсім близько дверей, але згодом стихли десь далі, - догадалася, що Ерґе повернув до себе в кабінет.

* *

*

Ерґе механічно включив світло, підсунув ближче до столу зручне крісло й безпорадно застиг. У чорних блискучих чоловічках вперто зав’язла настирлива думка:

«Не може бути - чорт подери - збожеволіти можна».

Простяг руку до пукатого глобусу - повернув навколо вісі й зупинив погляд на Сибіру. Очі зустріли знайомі назви - Вілюйське, Бобайло, Алдан, Лена, Підкаменна Тунгуска, Якутське...

Чорні застиглі чоловічки блиснули враз задьористим вогником.

- Невже правда? - проказав сам до себе з якоюсь хвильною, а разом і запальною тривогою.

Потім вираз тривоги змінила зосередженість і недовірлива суворість. Інженер нахилився до коробків столу, відімкнув середній і обережно витяг звідти охайну товсту папку з пергамену.

Надзвичайно поважно, навіть з якоюсь опаскою, як дослідник, що перевіряє новий дослід - розгорнув її і почав листати пожовклі листи з написами, невеличкі мапи, накреслені від руки, неясні сірі фотографії дивного могутнього буреламу й голих гір.