Читать «Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)» онлайн - страница 2

Та найбiльшу вигоду з того кору мав я. Адже це заразна хвороба, тож мене вирядили геть iз дому. Послали на Трафальгарську вулицю до горiшньої бабусi та прадiдуся.

-- Здоров, Хлопчак! -- гукнув прадiдусь, коли я прийшов з усiм своїм манаттям. -- Що, хочеш помiняти судно?

-- Так, капiтане! -- вiдповiв я й пiднiс лiву руку до плетеної шапочки. Хлопчак, або Хлопчачок, -- це так мене прозивають.

-- Салютують правою рукою, -- сказав прадiдусь. -- Крiм того, я не капiтан. Капiтан стоїть онде на дверях! -- i показав на горiшню бабусю, але та тiльки невдоволено похитала головою й буркнула: "Казна-що".

Моя горiшня бабуся, що жила нагорi, на скелях острова, була дуже поважна жiнка. А вiдколи її чоловiк, мiй дiд, купив справжнього катера з мотором i почав плавати на ньому з острова до материка й назад, вона стала ще поважнiша.

-- Той катер скоро нас iз торбами пустить, -- сказала вона, коли ми якось по обiдi сидiли в кухнi. -- Досi, поки мали тiльки шлюпку, щороку вистачало мотка мотузки, кiлькох дощок, двох вiдер фарби та латки-другої на вiтрило. А тепер стiльки всього треба, господи, щомiсяця витрачаємо цiлий капiтал!

-- Зате ж i заробляємо вп'ятеро бiльше, -- засмiявся прадiдусь.

-- Заробляємо? -- закричала горiшня бабуся. -- Ти це називаєш заробляти? Та я кожну марку, що вiн приносить, мушу зразу потратити на харчi! Цiкаво менi знати, хто їх поїдає на катерi, отi гори провiзiї! Ними б можна прогодувати сiмдесятьох сiмох голодних домовикiв!

-- Ой лихо, -- шепнув менi прадiдусь. -- Як вона почала про домовикiв, то не змовкне до страшного суду. Тiкаймо!

Вiн пiдвiвся й сказав:

-- Я йду до майстернi, Маргарето, i малого вiзьму з собою.

-- Авжеж, хочете вшитись i зоставити мене саму з моїми клопотами! -- вигукнула бабуся. -- Чисто по-чоловiчому! I хлопця до цього привчаєте, щоб iз нього виросло таке саме ледащо, як i ви.

Я нiколи не втручався в суперечки старших. Я тiльки сказав: "Бувайте, бабусю!" -- i вслiд за прадiдусем вислизнув iз кухнi.

-- Коли захочете кави з гарячими булочками, вертайтесь о четвертiй!-- пролунало нам навздогiн. -- Бо я до ваших Содома й Гоморри анi ногою!

-- А що таке Содом i Гоморра?

-- То були такi двоє мiст, де весь час панував розгардiяш. Про це можна прочитати в бiблiї.

-- А чого це бабуся раптом згадала тi Содом i Гоморру? -допитувався я.

-- Та то ж вона мою майстерню так називає. Ну, надягай шапку. Зараз пiдемо через вулицю.

На островi завжди вiяв вiтер, а в Трафальгарську вулицю вiн удирався просто з моря. Восени, коли над островом завивали пiвнiчно-схiднi вiтри, на вулицях так дуло, що малому хлопцевi, як-от я, можна було зiпертись на вiтер, мов на стiну, i не впасти.

Правда, того дня -- хоча вже був кiнець вересня -- погода була непогана. Та все ж поки я, ступнувши чотири кроки, перетнув вулицю й разом iз прадiдусем увiйшов до рибальської комори, щоки мої вiд вiтру встигли почервонiти.

Я зразу кинувся до драбини й подерся нагору, до прадiдусевої майстернi, де стояла токарня. Але прадiдусь гукнув: