Читать «Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)» онлайн - страница 6

На це лiкування вона часто брала з собою i Йонатана. Вона казала собi: "Хай i вiн разом зi мною вiдучується заїкатись. За одним заходом!"

I Йонатан, хоч вiн усе життя думав, що заїкатиметься вже довiку, несмiливий кульгавий Йонатан раптом справдi твердо повiрив, що може вiдвикнути вiд заїкання. Взагалi його не можна було впiзнати. Вiн жартував, хоч доти з ним такого не бувало; вiн смiявся в вiчi Гiнтьє, коли та за звичкою починала бурчати, i попiдруч водив дiвчину, що вже дозволяла йому називати її просто на iм'я -- Перке, по всьому острову, бо ходити сама вона через кволiсть iще не могла.

Обидвi сусiдки день у день перетирали на зубах їх обох. Але не могли заперечувати, що Перке i Йонатан заїкаються щодень менше. До початку червня вони вже заїкалися тiльки тодi, коли дуже хвилювались, а до кiнця мiсяця й зовсiм перестали заїкатись.

Але найдивовижнiше було те, що разом iз заїканням припинилося й кульгання. Обом сусiдкам це просто в головi не помiщалось.

"Якiсь чари!" -- казали вони.

Але на їхнi теревенi не зважав нiхто -- навiть забобонна Йонатанова сестра Гiнтьє, i сусiдки невдовзi навiки посварилися з нею.

Поки Перке видужувала, надiйшла звiстка з її острова, що брат її живий. Коли вони перекинулись, вiн спромiгся доплисти до берега, а сестру мав за неживу, бо сам бачив, як її затягло пiд воду. А дiзнавшись про її чудесне врятування, одного дня в серединi липня приплив по неї вiтрильним човном.

Йонатана, що вже звик до веселої дiвчини, це засмутило. Його сестра Гiнтьє також бурчала, бо вона, щиро кажучи, була трохи ледача й нехлюйна, а тому Перке помалу взяла на себе ледь не всю роботу в домi.

"Але вiльному воля", -- сказали обоє, i Перке попливла з братом додому, хоча обличчя в неї було дуже невеселе.

"От i нема її", -- зiтхнув Йонатан, сидячи в кухнi з сестрою пiсля прощання.

"А сумна була, -- буркнула Гiнтьє. -- По-моєму, навiть плакала".

"То чому ж не зосталася?" -- спитав Йонатан.

"Бо так не годиться, -- вiдповiла Гiнтьє. -- Якби вона була твоєю дружиною, тодi б могла й зостатись, а так..."

"То, може, вона б i захотiла стати моєю дружиною?" -- вигукнув Йонатан спантеличено.

"А ти хiба не питав її про це?

"Нi, Гiнтьє, нi!"

"Ох, дурню! Швидше наздожени її та спитай! Позич у швагра човна з вiтрилом! Баран, недотепа, телепень!"

Поки Гiнтьє за звичкою бурчала, Йонатан збiгав до швагра, взяв у нього ключа вiд повiтки, побiг туди й узяв там стерно вiд човна, прибiг на берег i сам зiпхнув важкого човна у воду. Потiм пiдняв усi вiтрила й поплив навздогiн за Перке та її братом.

Десь через годину вiн побачив їхнього човна, а через двi години й вони помiтили його в зорову трубу i спустили вiтрила. А ще за пiвгодини Йонатанiв човен iз хлюпотом пiдплив борт у борт до їхнього i вони зчалили обидва човни линвами.

I зразу Йонатан перестрибнув до їхнього човна й спитав, вiд хвилювання знову заїкаючись:

"П-п-перке, т-ти п-пiдеш за мене за-за-за-замiж?"

Дiвчина побiлiла на обличчi, як вiтрило їхнього човна, й вiдповiла, на жаль, теж почавши заїкатись: