Читать «Дим» онлайн - страница 151
Володимир Худенко
– Ні, ні…– мляво запротестувала та.
– Ларочко! – Ірина обняла її ще дужче, а Антон пригладив огненне волосся сестри.
Лара стомлено всміхнулась. Тоді Ірина, і собі всміхнувшись, взяла її під руку, Антон взяв під другу, і так вони втрьох під ручки й пішли собі до ставка. По дорозі дівчата трошки звеселіли, а дійшовши, вмились коло сухого очерету, коло кладки – зовсім вже просвітліли. Іра, правда, все ще вибачалась перед Ларою, винувато опускала очі, поки та не скривилась жалібно:
– Іро, я знов заплачу!
– Все, все, я мовчу. А божечки ж мій, та що ж це таке?.. Ох, – Ірина важко видихнула і обняла Лару однією рукою. Антон, як і тоді, вів сестру під другу.
Вони пройшли кладкою над ставком княгині Тенишевої і довго дивились у загнилу воду шлюзу мовчки, а тоді чогось усі втрьох якось одночасно неголосно засміялись, подивились одне на одного та й вибухнули дружним щирим сміхом.
* * *
– виспівували весело Лара з Ірою, йдучи по вуличці ДРСУ-1 і взявшись за руки, метляючи ними.
– Концерт безплатний!.. – прицмокував Антон, всміхаючись і бредучи трошки позаду їх.
Він мо’ б і сам підтяг, то була пісня їхньої юності, але він трошки соромився, та ще й тверезим.
Во имя Джона…
– І сміх і гріх… – прицмокував Антон.
Дядя Миша усе возився з теплицею, видно, що таки розбирав – засміявся і помахав їм рукою. А вже в провулку їхній спів перервав писк Лариного мобільного. Вона, сміючись, витягла його із сумочки й піднесла до вуха.
– Привет… Как? Не поняла. Юль, что там у вас стряслось? Какой скорый, что ты мелешь? Ты мне можешь по-человечески объяснить… Куда? Да какие еще билеты – что с тобой такое?! Алло! Юлька, блин! Какой телик? Ты что, плачешь? Алло, Юль… Да господи!
Вона відірвала слухавку від вуха і розгублено зиркнула на Антона з Ірою.
– Що? – спитала Іра занепокоєно.
– Та цей… – Лара задумалась. – Ни черта не пойму. Она ревет там, вроде что-то с Олежкиным братом, то ли в больницу попал… – знов задумалась, примовкла. – И ничего толком не объяснила, говорит, едем прямо сейчас в Москву, из Смоленска, билеты, что ли, взяли уже, какой-то скорый поезд проходящий… Да я ни черта не пойму, ерунда какая-то, а она ревет одно. И это… говорит, телевизор включи, дура! Орет на меня, отключилась. При чем здесь хоть телевизор? Случилось что?
Антон знизав плечима.
– А є ж телевізор… у хаті, – мовив він.
– Ну… – Лара наморщила чоло. – Дядь Миш! – гукнула в провулок.
Той вийшов на середину клумби, брудними руками втер піт із чола.
– Вы новости не смотрели с утра?
Той розвів руками.
– Ну идемте, глянем, что ли?
Зиркнула вона на Іру з Антоном.
– Что же там могло случиться такое?.. – знов задумалась.
