Читать «Дим» онлайн - страница 147

* * *

Пожухлі трави хитались під слабим вітром на обочинах курної дороги до Теремка. Вони спіткали табличку, гранітну таку каменюку, і на ній було написано: «Храмы, музеи, памятники строятся не для современников… они строятся для будущих поколений. Княг. Мария Тенишева». Точно, так же й звали тую княгиню. Онно там далі, за розписними ворітцями і самим Теремком, є їй пам’ятник, вона стоїть там, немов задумавшись, немов ненароком спинившись, начебто хотіла осьо вже йти кудись, і тут же застигла в бронзі. Але хоч і застигла, та все ж хазяйнує, приглядає за своїм отим багатством, оберігає його.

Теремок красивенний! Різнокольорові розписані віконниці з якимись жар-птицями і квітами, єдинорогами, і змії там повзають, звиваються, і якесь таке усміхнене сонечко надо всім… Але в Теремок вони одразу не пішли, а почовгали до химерної церковки – «Церковь во имя Святого Духа», так сказала Лара, ага. А над входом – «Спас Нерукотворный», мозаїка Реріха. Виходить, то Спаситель, ну так, а за ним же – ангели, архангели з якимись іще трубами, і онно укривають його, наче яким полотном. Іра зачудовано милувалася церковкою, а тоді побігла до іншої стіни – зазирати у вікна. Церковка саме була закрита на реконструкцію, а Лара ще й розказувала колись, що то, мовляв, не справжня церковка, бо там ніколи не правилося служби і вона не була навіть освячена ніколи. Нібито попам тодішнім чи нинішнім не сподобався розпис той, оця-от мозаїка, неканонічна вона їм чи якось так. Ну, нехай. Ірина он милується – хоч би тобі що!

– Подобається мені тут! – солодко потягнулась Ірина.

– Верно, дворянская кровь дает о себе знать, – підморгнула Лара Антонові, і той всміхнувся.

– Та ну вас! – одмахнулась од них Ірина і побігла знов зазирати по вікнах то там то сям.

Походили навкруг Спасу того, церковки, та й рушили далі по території. Людей ходило чимало тут о цій порі – чоловік двадцять Антон точно нарахував, туристи. А от по території місцями пожухла трава, Антон подумав – погано косять. Мені б, подумав, косу замашну, то я би тут за півгодини вправився – чого занехаювати? І скотині б якій була трава – тим же кролям. А то люди ходять, дивляться, а воно таке ото. Безладдя.