Читать «Прекрасний негідник» онлайн - страница 7

Натовп почав плескати, потім радісно вигукувати, а Ревс зауважив, що Глокта заскреготав зубами, ліве око в нього засіпалося, він протягнув руку і різко клацнув пальцями.

-- Капрал Танні, в тебе є з собою мій бойовий меч?

Молодий капрал, який тільки за день до цього отримав це звання, закліпав очима.

-- Звичайно, сер.

-- Принеси його, будь-ласка.

З приголомшливою швидкістю атмосфера явно зіпсувалася. З атмосферою навколо Глокти це траплялося часто. Ревс нервово поглянув на Варуза, в надії, що той зупинить це небезпечне безглуздя, але лорд маршал залишив своє крісло і відійшов поглянути на долину, взявши з собою Поулдера і Кроя. Розраховувати на дорослих не доводилося.

Опустивши очі на землю, Вест старанно заховав свого меча в піхви.

-- На сьогодні з мене досить забави в ножички, сер.

-- Але Ви повинні дати мені шанс відплатити Вам тією ж монетою. Цього вимагає честь, Вест, повірте мені, -- так наче Глокта мав бодай найменшу уяву про честь, за винятком того, що це ідеальний інструмент, який змушує людей робити дурні та небезпечні вчинки. – Я впевнений, що Ви розумієте це, хоча й не дворянин.

Вест стиснув зуби.

-- Битися з друзями на гострих мечах, коли на нас чигають вороги – дурня а не благородство.

-- Ви назвали мене дурнем? – прошептав Глокта і з сердитим свистом вихопив з піхов бойового меча, якого саме нервово простягнув капрал Танні.

Вест вперто склав руки на грудях.

-- Ні, сер.

Натовп приголомшено замовк, тільки десь позаду здіймався якийсь гамір. Ревс розібрав приглушені крики “Там” і “ На мості”, але занадто зосередився на драмі, що відбувалася на його очах і не звернув на них увагу.

-- Раджу Вам захищатися, лейтенант Вест, -- гаркнув Глокта, вбив каблуки у вкриту пилюкою землю, вишкірив зуби і підняв блискучого меча.

В цей момент почувся приголомшливий крик, який поступово затихав до нерівного стогону.

-- Вона знепритомніла! – вигукнув хтось.

-- Їй потрібне свіже повітря!

-- Звідки? Присягаюся, в цій клятій країні немає ні ковтка свіжого повітря, -- ці слова зустріли реготом.

Ревс поспішив до сектора з цивільними начебто запропонувати допомогу. Він знав про допомогу людям, що знепритомніли ще менше, ніж про роботу квартирмейстера, але існував шанс заглянути жінці під спідницю, поки вона непритомна. Сумна правда полягала в тому, що йому рідко, а то й ніколи не траплялася нагода зазирнути під спідницю притомній дамі.

Та перш ніж дійти до кола доброзичливців, він став, мов вкопаний. Видовище далеко позад них викликало в нього неприємне відчуття, наче його огрядне пузо вивалюються йому прямо зі сраки. За мостом, на безкрайньому, світло-коричневому просторі, здіймаючи хмару пилюки, збирався рій чорних цяток. Ревс мало на що годився, але він завжди безпомилково відчував небезпеку.

Він підняв тремтячу руку.

-- Гурки! – завив.

-- Що? – хтось засміявся непевно.

-- Там, на заході!

-- Це схід, дурню!

-- Зачекай, ти це серйозно?