Читать «Прекрасний негідник» онлайн - страница 9

В нього перед очима було два цілком різних види відваги. Лейтенант Вест, з блідим обличчям і стиснувши зуби, хмуро дивився в бік моста, сповнений рішучості виконати свій обов’язок, незважаючи на цілком реальний страх. В той час, як полковник Глокта насміхався зі смерті, немов з покинутої коханки, яка благає його повернутися, безстрашний у своїй впевненості, що небезпека підстерігає тільки маленьких людей.

В нього перед очима було три види відваги, усвідомив собі Ревс, тому що він теж був тут, демонструючи як виглядає повна її відсутність.

А тут і четвертий з’явився, у вигляді молодого капрала Танні, сонце виблискувало на його начищеному ремні, нагрудник Глокти у його нетерплячих руках, а в очах сяяла відвага недосвідченого юнака, що відчайдушно прагне відзначитися.

-- Дякую, -- сказав Глокта, коли Танні застібнув йому пряжки; примруживши очі він уважно спостерігав, як на другому боці моста зосереджується кавалерія гурків, щораз більше коней з’являлося із запаморочливою швидкістю. – А тепер повернися в намет і приготуй мої речі.

На обличчі Танні змалювалося збентежене розчарування.

-- Я сподівався поїхати з Вами, сер…

-- Звичайно, що ти сподівався… і я не хотів би мати нікого іншого поряд зі мною. Але якщо ми обоє поляжемо там, в долині, хто відвезе мої особисті речі матері?

Молодий капрал закліпав, ховаючи сльозу.

-- Але, сер…

-- Ну ж бо, -- Глокта поплескав його по плечу. – Не хотілося б передчасно перервати таку блискучу кар’єру. Я не сумніваюся, що колись ти станеш лордом маршалом. – Глокта повернувся спиною до приголомшеного капрала і з тієї миті викинув його з голови. – Капітан Лакенгорн, підійдіть, будь-ласка, до солдат і спитайте, чи є добровольці.

Виступаючий кадик на худій шиї Лакенгорна підскочив.

-- Добровольців? Для чого, полковнику? – Хоча для чого було цілком очевидним; внизу, в долині, прямо перед ними, немов на велетенській сцені повільно розгорталася епічна мелодрама.

-- Звичайно ж, для того, щоб очистити міст від гурків, дурний, старий козел. Мерщій роздайте зброю та підготуйте людей.

Капітан нервово посміхнувся і поспішив геть, ледь не спіткнувшись об власний меч.

Глокта вискочив на огорожу, одна нога на нижній поперечині, друга – на верхній.

-- Мої горді хлопці Першого полку Його Королівської Величності! Сьогодні я маю намір провчити цих гурків!

Молоді офіцери нетерпляче з’юрбилися навколо нього, так наче вони качки, а героїчні нісенітниці Глокти – крихти хліба.

-- Я нікому не наказуватиму – нехай це рішення буде на сумлінні кожного з вас! – він скривив губи. – А ти, Ревс? Пошкандибаєш за нами?

Ревс подумав, що його сумління витримає такий тягар.

-- Я б з радістю приєднався до Вас, полковнику, але моя нога…

Глокта фиркнув.

-- Я прекрасно розумію, носити таку тушу – непосильне завдання для любих ніг. Не хотілося б звалити цю ношу на невинного коня, -- загальний сміх. – Хтось народився для великих вчинків. Інші для… не знаю чим ти там займаєшся. Звичайно, що ти можеш не їхати з нами. Інакше і бути не може.