Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 37

Освальд окинув поглядом подвір’я, наче хотів пересвідчитись, чи все на місці. Он тією зарослою стежкою бігав він до ставка купатися. Обіч неї — невеличке старе кладовище з зарослими могилами пращурів і зовсім свіжою — батька. В дитинстві поміж могил у густій некошеній траві він ловив великих зелених коників та барвистих метеликів. Біля будинку притулилася стара повітка, яку вони будували з батьком із новеньких, напоєних сонцем дощок. Колодязь завбачливий дід викопав край дороги, щоб слугував не тільки їхній родині, а й випадковому перехожому. Вода в ньому холодна, аж зуби ломить. Освальд добре знає: якщо перехилитися через цямрину і заглянути в його провалля, то зустрінешся віч-на-віч з глибоким поглядом таємниці. Пробігає чутливими пальцями по одвірку, пестить ними знайомі зарубки — сліди ножа, яким батько щороку відмічав у такий спосіб, наскільки підріс його син.

У господі, на подив, було прибрано: пил із меблів стерто, підлога помита, його ліжко застелене чистою білизною. Аж тепер згадав, що перед від’їздом написав листа про своє прибуття старенькій сусідці, яка наглядала за будинком, отже, це вона навела тут лад. Всю дорогу додому йому ввижалася безрадісна картина запустіння в кімнатах, він боявся її і картав себе нею. І раптом така приємна несподіванка. Тільки запах цвілі та затхлий дух нежилого приміщення на мить забили подих і нагадали про довгі роки пустки. Поспіхом відбив дошки, повідчиняв вікна, в кімнату заструменіло свіже вечірнє повітря.

«На сьогодні досить», — вирішив Освальд. Напруження, в якому жив останні роки, і дорожня втома остаточно здолали його. Спроквола пошкандибав до ліжка і, похапцем роздягнувшись, упав на нього. Ліжко заскрипіло знайомим хрипким голосом і затихло, ніби теж вклалося спати. Байдуже заглянув у відхилене вікно окраєць місяця і зрадів, побачивши живу людину, бо вже давно йому не доводилося колисати тут кого-небудь у солодкому спокої першого сну.

Та сон не йшов до Освальда. Його відганяло тривожне відчуття: не зроблено чогось дуже важливого. Але чого саме, пригадати не міг. Перебрав у пам’яті події останніх років, але там, крім гіркоти й розчарування, не було нічого. Він, учений і винахідник, тинявся від фірми до фірми, пропонуючи грошовитим босам свої винаходи, але… Ні, жоден, навіть найприскіпливіший, експерт не засумнівався в доцільності чи технічній спроможності його проектів. Їх просто відкидали, як непотріб на даному етапі, і ніхто не утруднював себе тим, щоб пояснити винахідникові, коли настане той етап, де вони будуть необхідними. Може, саме звідси й висотується почуття невдоволення, чогось незробленого? Зненацька його зборов сон. Освальд наче провалився в чорну порожнечу, і заснувалися, замаячіли в голові дивні сновидіння.