Читать «Гендерсон, повелитель дощу» онлайн - страница 41

З видимою неохотою Ітело сказав:

— Гаразд. Чом би й ні?

Отже, Ітело і я, двоє чоловіків, майже однакові на зріст, залишили його дружин та решту тубільців позаду й пішли подивитися на воду. Я оглянув її дуже пильно; вона мала в собі трохи намулу та водоростей, але в усьому іншому здавалася цілком нормальною, і її було багато. Стінки й гребля цього своєрідного ставка-резервуара були вимурувані з темно-зеленого каменю. Я дійшов висновку, що десь на дні є джерело; але більша частина води, звичайно, надходила з гір — про це свідчило сухе річище, яке звідти спускалося. Щоб запобігти випаровуванню, над водоймою спорудили великий дах-стріху з пальмового листя й сухої трави, футів у сімдесят завдовжки й футів у п’ятдесят завширшки. Після тривалої подорожі я б залюбки роздягся і стрибнув у цю затінену, теплу, хоч і трохи спінену воду, щоб поплавати й попірнати. Для мене було б справжньою втіхою перекинутися на спину й лежати, дивлячись на цю ретельно викладену стріху.

— То в чому ж річ, принце? З яких міркувань ви не можете напувати корів цією водою? — запитав я.

Принц сам підійшов зі мною до водойми; решта тубільців стояли кроків за двадцять позаду, вочевидь неспокійні та збуджені, і я сказав:

— Чому ваші люди такі стривожені? У цій воді щось є?

Я придивився ще уважніше й помітив, що під самою поверхнею сновигають якісь істоти. Крізь золоте павутиння сонячного світла я спершу розгледів пуголовків з величезними головами, на всіх стадіях розвитку, з довжелезними хвостами, що робили їх схожими на гігантські сперматозоїди, і зародками ніг. А потім я побачив і здоровенних плямистих жаб із широкими головами, притуленими до тулуба без шиї, з довгими білими задніми ногами і з коротенькими передніми лапками, що, здавалося, виражали подив. З усіх живих створінь, які зустрічалися мені в цій місцевості, жаби, здавалося, почували себе найкраще. Я навіть позаздрив їм.

— Не кажіть мені нічого, я все зрозумів, — звернувся я до Ітело. — Отже, причина в жабах, так? Це вони не дають вам напувати худобу?

Він сумно кивнув головою. Атож, причина в жабах.

— Як вони туди потрапили? Звідки вони взялися?

На ці запитання Ітело не міг відповісти. Їхня поява була оповита таємничістю. Він знав лише те, що ці створіння, досі тут ніколи не бачені, з’явились у водоймі з місяць тому, і через них арнюї тепер не могли напувати худобу. Ось яке прокляття їх спостигло.

— Ви називаєте це прокляттям? — сказав я. — Адже ви бували у світі. Хіба в школі вам ніколи не показували жабу — принаймні на картинці? Вони ж нешкідливі.

— О, звичайно, — погодився принц.

— То невже вам не зрозуміло, що ви не повинні морити спрагою корів тільки тому, що у воді завелися жаби?

Але тут Ітело вже нічого вдіяти не міг. Він стулив свої великі долоні й сказав:

— У питній воді не має бути живі істоти.

— Тоді чому ж ви не спекаєтесь їх?

— Ой ні, ні, ні, ні! Не можна чіпати живі створіння в питній воді.