Читать «Гендерсон, повелитель дощу» онлайн - страница 247

_{Г. А. Г. Герзаг відкидає деякі з цих модних ідей (а-ля Сартр, а-ля Камю), і це загальновідомо, але…}

_{С. Б.… чому він відкидає їх, зовсім незрозуміло. Його скептицизм щодо ідей дуже глибокий. Хоч євреї часто звинувачуються у «голому» раціоналізмі, чоловік, подібний до Герзага, знає дуже добре, що звичка, традиція, тенденція, темперамент, спадковість і здатність пізнавати реальне людське життя мають не меншу вагу, ніж ідеї.}

_{Г. А. Г. Ви говорили про малоефективність побудови роману на самих ідеях. Чи не заперечуєте ви тим самим побудови роману згідно з певними філософськими концепціями?}

_{С. Б. Ні, щодо цього я не маю жодних застережень. Важливо тільки, аби це спрацьовувало. Але гляньмо на одну з домінуючих ідей нашого століття, прийняту багатьма сучасними митцями — ідею, що людство сягло свого кінцевого призначення. Ми знаходимо цю ідею в таких письменників, як Джойс, Томас Манн. У «Докторі Фаустусі» політика й розум сприяють розпадові цивілізації. Ось ідея, яку знаходимо у декого з найбільших романістів двадцятого століття. Як її оцінити? Сталися жахливі речі, але чи справедливе таке апокаліптичне тлумачення? Кінець насправді ще не став кінцем. Цивілізація все ще існує. Пророцтва не справдилися. Романісти помиляються, коли тлумачать історію на основі художньої творчості, — коли прорікають «останнє слово». Було б краще, щоб романіст довіряв власному чуттю життя. Менше амбіцій. Тоді більше певності, що дійдеш до істини.}

_{Г. А. Г. Частенько у вашій прозі герой боїться, щоб його не поглинули ідеї або реальності інших людей; принаймні ви ніби підсуваєте йому цілу низку альтернатив, — скажімо, в «Огі Марчі» чи в «Герзагові». Чи входило це у ваші наміри?}

_{С. Б. Все це таке складне. Почасти в моїх книжках існує питання вільного вибору. Не скажу, що воно ставиться вдало. Та думаю, якось я з ним упорався. У своїх книжках я ніби ставлю питання: «Як можна опертися тискові цього безкрайого суспільства і не стати нігілістом, уникнути абсурдного, недолугого бунту!» Я ставлю питання: «Чи є якісь інші, більш мирні форми опору й вільного вибору?» І я припускаю, що, як і більшість американців, я вибрав більш зручний, плідний аспект цього питання. Це не означає, що мені слід би бути більш «песимістичним»; «песимізм», у більшості його проявів, майже такий самий недолугий, як і «оптимізм». Але я змушений визнати, що не вникав у ці питання достатньо глибоко. Я не можу винуватити себе, що не був стійким моралістом. У мене є виправдання: врешті-решт, я просто письменник. Але ось що я скажу: наші французькі колеги по перу неодмінно вважають, що відповіді на такі питання — взагалі на всі питання про істину — дуже небезпечні, шкідливі, ворожі нам. Не виключено, однак, що істина не завжди тягне за собою кару. Я намагався провести цю думку у своїх творах. Істини можуть бути й життєствердні. Я цілком готовий визнати, що, звикнувши брехати й самообманюватись, ми маємо всі підстави боятися правди, але я зовсім не готовий зректися надій. Напевно, є на цьому світі істини — наші друзі.}