Читать «Гендерсон, повелитель дощу» онлайн - страница 246

_{Г. А. Г. Про яку ущербність ідеться?}

_{С. Б. Про те, що я не увиразнив тих якостей, не показав їх у дії. Герзаг прагне бути діяльно добропорядним. Але в книзі це — джерело комедії… Довкола нас багато скептичних, зухвалих чи просто нервових письменників, котрі, проіснувавши у світі свої двадцять-тридцять років, засуджують чи відкидають життя, тому що воно не відповідає їхнім вимогам інтелектуалів-філософів. Мені здається, що вони недостатньо знають його, саме через своє вперте несприйняття. Таємниця надто глибока… Отож, коли стукають у двері таємниці з наміром пізнання, то цілком природно, що двері відкриються, і промінь таємничої енергії сяйне у вічі. Гадаю, що багато чого у «Герзагові» можна пояснити, просто прийнявши, що буття, цілком незалежне від наших суджень, має цінність, що буття — повноварте.}

_{Книга ця не антиінтелектуальна, як дехто твердить. Вона просто вказує на комічну неможливість досягнути синтезу, який міг би задовольнити сучасні вимоги. Тобто вимоги цілковитої обізнаності зі всіма більшими проблемами, плюс необхідне знання історії, науки, філософії.}

_{Взагалі, треба сказати, що в американській літературі ідеї, відіграють специфічну роль. Європейська література (маю на увазі континентальну Європу) теж інтелектуальна, але в іншому розумінні. Герой-інтелектуал французького чи німецького романів, швидше всього — інтелектуал-філософ, інтелектуал-ідеолог. А наші інтелектуали — тобто освічена публіка — відають, що в американській ліберальній демократії ідеї стають дійовими в рамках цілком інакшої традиції. Ми не очікуємо, що мислення дасть у моральній сфері чи, скажімо, політичній, точнісінько такі плоди, як у французів. Бути інтелектуалом у Сполучених Штатах деколи означає бути замурованим у приватному житті, де людина мислить з якимсь принизливим відчуттям малоефективності самого мислення. Отож, закликати до драматичної ідейної розв’язки в американському романі означає вимагати чогось, що навряд чи мало прецедент. У моєму романі йдеться про те принизливе відчуття, яке є наслідком суто американської міщанини приватних справ та інтелектуальних зацікавлень. Багато хто вважає, що «приватне життя» — це біда. У певному сенсі це справді біда: воно відмежовує людину від життя спільноти. Для мене, то ось вона, визначальна тема «Герзага» — ув’язнення індивіда у ганебній, безплідній замкнутості. Він чується приниженим нею; він комічно бореться з нею і він, нарешті, підходить до усвідомлення: те, що він вважав інтелектуальною «перевагою», виявилося ще однією формою залежності. Хто цього не вловить, той не вловить суті книжки. Коли люди скаржаться на брак ідей у романі, це може означати, що вони не бачать у ньому знайомих, модних ідей. Ідей поза «каноном» вони не бачать. Можливо, вони гадають, що думки людини, яка бореться за душевне здоров’я та життя, не варті оформлення.}