Читать «Гендерсон, повелитель дощу» онлайн - страница 16
Сол Беллоу
Власне, я завжди був такий — дужий і здоровий, брутальний і забіякуватий, а в дитинстві ще й любив похвалитися; в коледжі я вмисне носив у вухах золоті сережки, щоб провокувати бійки, і хоч я здобув ступінь магістра мистецтв, аби потішити батька, але завжди поводився як невіглас і нахаба. Коли ми заручилися з Френсіс, я поїхав у Коні-Айленд і витатуював її ім’я на своїх ребрах червоними літерами. Не скажу, щоб це розтопило кригу в наших взаєминах. Мені було вже сорок шість чи сорок сім років, коли я повернувся з Європи після перемоги і почав розводити свиней, і десь тоді я звірився Френсіс у тому, що мене вабить медицина, а вона засміялася мені в очі;, хоча вона не могла не пам’ятати, з яким захватом говорив я у свої вісімнадцять років про Вілфреда Гренфелла, а згодом і про Альберта Швейцера.
Як слід поводитися людині з моїм темпераментом? Один психолог пояснив мені, що коли ти спрямовуєш свій гнів на неживі речі, то не тільки оберігаєш живі створіння, — а це обов’язок кожної добре вихованої людини, — а й сам звільняєшся від внутрішнього роздратування. Ця думка видалася мені розумною, і я випробував її на ділі. Я старався від усієї душі: рубав дрова, підіймав вантажі, орав землю, укладав важкі будівельні блоки, заливав бетон і готував пійло для свиней. Роздягнутий до пояса, мов каторжник, я махав важкою кувалдою, розбиваючи у себе на подвір’ї великі камені. Це допомагало, але не досить. З брутальності народжується брутальність, і цьому немає ради; принаймні в моєму випадку вона не тільки народжувалася, а й ставала зовсім нестерпною. Гнів виливався у ще бурхливіший гнів. То що мені було робити з собою? Мій капітал — понад три мільйони франків. Після вирахування податків, аліментів та інших видатків мені ще залишається сто десять тисяч доларів чистого річного прибутку. Навіщо мені, людині з такою солдатською вдачею, стільки грошей? Та й свині давали мені чималий зиск. Я ні на чому не втрачав грошей. Моїх свиней різали і їли. З них виготовляли шинку й рукавички, желатин і добрива. А яка користь була з мене? Що я собою являв? Думаю, я був своєрідним бовваном. Такі суб’єкти, як я, і справді більше скидаються на бовванів, ніж на людей. Вимитий, чистий, вбраний у дорогу одіж. Під дахом — ізоляція, у вікнах — термошибки, на підлозі — пухнасті килими, а на килимах — меблі, а на меблях — чохли, а на матерчатих чохлах — чохли пластикові; і шпалери, і драпування! Усе підметене, все начищене. І хто в центрі всього цього? Хто тут найголовніший? Я — людина!
Та для кожної людини настає день, неодмінно настає день божевілля і сліз.
Я вже згадував про те, що в моєму серці оселився неспокій, що там знову й знову озивався внутрішній голос, повторюючи: «
І я, бувало, запитував: «Чого ж ти хочеш?»
