Читать «Боротьба триває» онлайн - страница 36

Тржаска пообіцяв приїхати у відділ по обіді. Грудзінський дістав із шухляди велику фотокартку. Це була сфотографована поверхня столу на квартирі Шиманських. Поручик уважно оглянув відбиток. На ньому виразно відтінялися заглибини, залишені твердим графітом олівця і кульковою авторучкою. «А може, це все ж таки лото?» — подумав недовірливо і наказав негайно передати фото з відбитками фахівцям.

Касир відділу бюро подорожей «Глобус» Генрік — Генріх Гірше, сторожко озираючись, ішов вулицею Скелястою. Знав, що до призначеної зустрічі, лишається ще майже година. Глянув на дітей, що гралися у сквері, і посміхнувся. Зупинився біля стенда з оголошеннями і майже чверть години витратив на докладне вивчення нових реклам. Потім сів на лавку і запалив цигарку. Зробив кілька глибоких затяжок і недбало кинув недопалок. Простяг руку до картонної теки, вийняв з неї кілька фотографій, деякі з них були пожовклі, з пошарпаними, позагинаними краями. Потім знімки відклав і став поволі й уважно вчитуватись в якісь документи. Якби хтось у цю мить глянув Генрікові — Генріхові через плече, то на більшості друкованих і розмножених на машинці матеріалів побачив би фіолетовий штемпель «Гехейм» і різні дати в межах до 1944 року. Гірше акуратно склав до теки свій крам і рвучко підвівся з лавки. На його обличчі відбилося розчарування. Швидко минув сквер і через кілька хвилин підійшов до готелю бюро подорожей «Глобус». Уклонився знайомому портьє і підійшов до реєстраторки.

— Пан Грюнн уже повернувся?

— Грюнн? — перепитала дівчина і, не покладаючись на пам'ять, почала гортати облікову книгу. — Побачу, який у нього номер кімнати.

Гірше нервово тарабанив пальцями по бар'єру.

— Знайшла! — сказала реєстраторка. — Номер двісті тринадцять на третьому поверсі. Він у себе, ключа немає.

Касир наче не чув останніх слів. Побіг через вестибюль до сходів. Не чекав на ліфт. Перед номером з табличкою «213» завагався. Потім постукав і, почувши дозвіл, поволі натиснув на клямку.

Юнак, що сидів за столом, пильно подивився на гостя.

— Чим можу служити? — запитав.

Гірше був дуже блідий. Мовчки розгорнув теку, вийняв звідти папери та фотографії. — Це для вас, — сказав.

Портьє запам'ятав, що незвичайний візит Гірше до західнонімецького студента Грюна, прибулого з групою туристів на тиждень до Варшави, тривав надзвичайно довго. Він закінчив уже роботу, привітався зі зміною, вже рушив до виходу з готелю, а касир ще не виходив з номера 213. «Комбінує», — подумав портьє з погордою, яку завжди відчував до людей, що збивали капітал не вельми праведними шляхами.

Розмова, яку проводили Арндт і Бургер у фірмі «Ліс», була досить запальна. Західнонімецькі комерсанти намагалися не лише емоційно посилювати свої позиції, а й фінансово урезонити своїх польських партнерів. Вольфганг Арндт, щоправда, хвалив і певні переваги торгового обміну, сипав медоточивими слівцями, але, коли справа доходила до встановлення цін і визначення термінів, непохитно стояв на своєму. «Не можемо заплатити більше, не можемо погодитися на розтягнення терміну довозу», — цими словами закінчував кожну пропозицію. Коли нарешті нетерплячі представники «Лісу» висловили сумнів щодо доцільності ведення подальших переговорів, Арндт змінив курс на 180 градусів. Раптом став з усім погоджуватись, беззаперечно схвалив ціни й час на транспортування товару за кордон.