Читать «Боротьба триває» онлайн - страница 2

— Пане Гальске, ви спізнилися на дев'ять хвилин. Шеф чекає, нетерпеливиться, двічі вже запитував про вас. Зайдіть до кабінету на першому поверсі… — Диктофон замовк, очевидно, черговий не збирався довго затримувати гостя.

У кабінеті жевріла лише одна лампа. Шеф сидів, низько схилившись над столом. «Він нагадує носорога, — з неприязню подумав гість про Мюллера. — Масивний його тулуб аж розпирає крісло». Але то були лише приховані думки. Гальске скинув мокрий плащ і сів у показане господарем крісло.

— Гальске, ви добре знаєте, що я терпіти не можу непунктуальність. — Голос його був низький, хрипкий, неприховано грубий. Мюллер раптом підвів голову, і очі його, звернені на підлеглого, спалахнули холодним вогнем. — Ми обоє пройшли добру стару школу, отож таку поведінку можна кваліфікувати тільки як неприпустиму. Прошу це запам'ятати!

Гальске виструнчився, як на параді.

— Слухаю. Якби не дощ… — намагався пояснити своє запізнення.

— Облиште, про це ще поговоримо. — Голос Мюллера здавався вже спокійним, навіть лагідним. В одну мить він змінив тему розмови і після вибуху гніву заговорив спокійно, по-діловому, з підкресленою ввічливістю. Мюллер пишався, що школа абверу даремно не витрачала на нього ні грошей, ні часу.

— Гальске, ви, між іншим, добре розумієтеся на деревах і подібних до них дрібничках. А це інколи може знадобитися в житті, навіть якщо й уриває заслужений відпочинок біля моря. — Шеф вважав свої слова дотепними. — Добре було б, якби ви негайно згадали все, що стосується лісу, і насамперед його природних багатств. Від завтрашнього дня ви — інженер-лісівник, і то не будь-який, а представник великої імпортної фірми Федеративної Республіки. Так, Гальске, на вас чекає вже все: зарезервований номер у готелі, документи, інформаційні матеріали фірми, портфель з кількома бланками, який ви візьмете при виході у Глауке… Ви поїдете за кордон у відрядження.

На обличчі Гальске було написано цілковите розчарування. Він передбачав, що довгий вступ до розмови не обіцяє нічого приємного, і не помилився.

— Поїдете, шановний колего, цілком офіційно і без жодного обтяжливого багажу на цілий тиждень у Польщу. Адже ви непогано знаєте ті місця, правда ж? — Мюллер знову розсміявся. — Поляки самі вас запросили, завдання щонайпростіше і без жодного ризику.

На якусь хвилину шеф замовк. Потім дістав із шафи пляшку коньяку і дві чарки. Обережно, щоб не розлити ні краплини, налив гостеві й собі:

— Будьмо!

Гальске випив до дна і мало не закашлявся. «Присмачує мені ту кляту дорогу, свинтюх!» В цю мить він ненавидів і Мюллера, і коньяк, і свою роботу. Навіть про себе подумав з огидою: яким він був дурнем у тому сорок першому, коли погодився працювати в абвері. Те, що сталося потім, що діється сьогодні, було просто відгомоном того часу. Боявся, але по ньому цього не було видно. Та тепер це вже не мало ніякого значення. Він слухав.

— Ваше офіційне завдання — вкласти угоду з польським об'єднанням «Ліс» про закупівлю фірмою, яку ви репрезентуєте, грибів, ягід, всіляких трав та ще дідько знає чого… Вам допомагатиме керівник імпортного відділу фірми, ви будете відрекомендовані як експерт. Програму розроблено так, що ви матимете багато вільного часу… Той час, Гальске, ви й використаєте для залагодження двох справ.