Читать «Боротьба триває» онлайн - страница 13

Привели його до графського палацу, в якому, очевидно, містився німецький штаб, бо там було багато офіцерів чи, може, й генералів. І вчинили щось таке, ніби суд, але їх ні про що не питали, все вирішувалося німецькою мовою. Всіх їх засудили на смерть за тих двох, кого партизани вирядили в пекло, і зараз же заходилися виводити на страту. Цілу ніч просиділи люди в льоху. А ніч та була страшна, бо всі знали, що з ними буде і що життю їхньому настав кінець. Ольчак був сам не свій, то співав, то молився, просив бога помилувати дванадцятилітнього сина. Утекти було неможливо, бо ж навкруги височіли грубі мури, на сторожі стояли вартові. На світанку їх усіх забрали з льоху, лише чотирьох чоловіків якийсь офіцер з моноклем звелів залишити під вартою. Тих, кого забрали, розстріляли одразу на леваді біля ставу, йшли вони на смерть зі словами: «Хай живе Польща!» А ті четверо, котрі залишилися, мусили хрест свій нести далі. Їм наказали повкидати трупи розстріляних у воду, після чого знову відвели до льоху. Були серед них Качор, молодий Земба, Старовський і кульгавий Копець, бо ж був ще й щербатий Копець, але той сидів у лісі, в загоні «Роха», і дослужився там до сержанта, і, як писала твоя мати, а моя сестра, за відвагу був недавно удруге нагороджений Хрестом. Надвечір їх вивели з льоху. Старовський з Качором несли якусь скриньку. Гестапівці привели їх до палацу і наказали Зембі й Копцю викопати під стіною у фундаменті яму. Потім полонені вклали скриньку до сховку, замурували її й замели сліди. Тоді вони й збагнули, що це велика таємниця і що жити їм не судилося. Старовський почав плакати і хреститися, його тут же й розстріляли. А трьох його товаришів повели до ставу і звеліли бігти поперед себе. Вони побігли, і Качор подумав, що сталося чудо і їх помилували, але в цю ж мить пролунали постріли. Копець упав мертвим, а Зембі куля влучила в крижі. Казав мені Качор, що сам він упав і прикинувся неживим, гадав, що есесівці не помітять. Однак вони підійшли спочатку до Земби і просто в рот вистрілили йому з автомата, а потім стали над Качором і почали бити його носаками. Не витримавши болю, він почав стогнати і благати, щоб його скоріше добили. Тоді один з німців різонув автоматною чергою Качорові по ногах. Після цього він довго мучився, але вижив. Згодом потрапив у радянський шпиталь. Розповідав, що сам не знає, навіщо тоді німці залишили його живим. Мабуть, хотіли, щоб він, поранений, довше мучився. Качор лікувався в радянському шпиталі, а згодом з допомогою Червоного Хреста переїхав у Швецію чи навіть у Швейцарію, звідки його забрала якась сім'я до себе в Австралію, бо нікого з близької рідні уже не мав, тож вони сподівалися, що служитиме їм за шматок хліба.